Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

Макс стояв на вулиці й нервово смикав спідницю. Осінній вітер задував йому під поділ і холодив ноги в колготах. "Господи, як же дівчата виживають узимку без штанів?!" - промайнула в голові думка. Макс перебував зараз під прикриттям і почувався дуже ніяково. Річ у тім, що керівництво секретного офісу вирішило, що їм, будь-що-будь, потрібна дівчинка для цього завдання. А діло було так...

  Вранці Макс, як ні в чому не бувало, з'явився в офіс, навіть не здогадуючись про сюрприз, який на нього чекав.

- Акторе, для тебе є завдання, - попередив куратор.

Хлопчик зрадів, адже робота секретного агента завжди передбачала цікаві та ризиковані моменти. Нова місія буде якраз доречною, а то засидівся він щось на місці.

- Що я маю робити? - з готовністю поцікавився Макс, вже малюючи в уяві сутичку з ворожими шпигунами.

- Та справа дріб'язкова, але впоратися з нею можеш тільки ти.

- У чому суть завдання? - діловито запитав хлопчик.

- Наші агенти простежили за Кнежевичем після зустрічі з твоїм другом і з'ясували його місце розташування. Ось тільки визначити поверх і квартиру не вийшло, бо не можна було їм світитися. Тому вам із Сакурою доведеться дочекатися шпигуна біля будинку, сісти з ним в один ліфт і таким чином з'ясувати, де саме він живе, - пояснив Бульдог.

- А що ж далі? Необхідно проникнути у квартиру і розставити жучки? - припустив Макс.

- Ні, це зайве, досвідчений шпигун їх легко виявить. Ми стежитимемо за ним із сусіднього будинку, коли стане зрозуміло, в який бік виходять його вікна.

- Ну, це й справді легке завдання, - погодився Макс. - Коли виїжджаємо?

- Одразу, щойно закінчимо з маскуванням. За школу не турбуйся, ми про це подбаємо.

- Чудово! Мені сьогодні якраз контрольну з математики писати не хотілося...

- Не раджу розслаблятися з цього приводу, Акторе. Ти будеш зобов'язаний написати її в інший день, - розвіяла його надії агентка Сакура.

- Так, а тепер до справи, - попередив куратор.

Макса відвели до кімнати з реквізитом і вказали на стопку одягу:

- Приміряй-но.

Хлопчик подивився на речі і з подивом підняв спідницю:

- Це що? Мені?

- Саме так. Одягай без заперечень.

Макс перевів погляд на перуку з кiсками і на рожеву шапочку з двома великими помпонами, як у його сестри.

- Але ж це дівчачі шмотки! - обурився він.

- За легендою, ми з тобою мама і донька, - пояснила Сакура. - Не можна ж, щоб російський шпигун упізнав нас, адже ми зустрічалися раніше.

Актор не вгамовувався:

- А чому не можна замаскувати мене під хлопчика?

- Та тому, що твій маленький зріст і фігура видадуть тебе з головою. Куди простіше заховати їх під складками та рюшами.

Актор не бажав приймати очевидний факт:

- Тоді чому б не відправити на завдання невідомих шпигунові агентів?

Сакура втомлено присіла на стілець:

- Розумієш, досвідчений Кнежевич дуже обережний. Він побоюється стеження, тому навряд чи погодиться зайти в один ліфт із дорослими чоловіками, - пояснила вона. - Набагато безпечніший вигляд матимуть мама з донькою, які повертаються з прогулянки.

Доводи Сакури здавалися переконливими.

- І потім, Максе, прикриття для того й існує, щоб приховати твою справжню зовнішність. Ти ж був у музеї Шпигунства і бачив там капелюхи, накладні носи, вуса, брови... навіть застосовував, мені пам'ятається, - вона посміхнулася згадці. - То чи не однаково, яку роль доведеться грати, якщо метою є благородна справа?

На це Акторові нічого було заперечити. Він зчепив зуби і вліз у костюм для дівчинки. Спідничка в складочку, рожеві колготи з сердечками, малинові лаковані черевички, перука з кісками і рожева шапка з двома помпонами на додачу до малинової курточки зробили свою справу - у віддзеркаленні на Макса дивилася незнайомка.

- З розміром ми вгадали, - полегшено зітхнула Сакура, - почекай-но хвилинку, треба додати кілька штрихів, - і вона дістала окуляри в рожевій оправі та залізну дужку з чорною пластиною, яка імітує брекети.

- А це навіщо? - замахав руками Макс. - Мене й так мати рідна не впізнає!

Агентка Сакура зауважила:

- Це для більшої обережності, щоб шпигун напевно тебе не впізнав.

Хлопчик вдягнув "додаткові запобіжні заходи" і знову глянув у дзеркало. Звідти йому посміхалося беззубе короткозоре дівчисько.

- Жах! - вимовив він. - Вона мені буде снитися в нічних кошмарах.

Двері відчинилися і на порозі з'явився куратор. Він уважно оглянув Макса з ніг до голови і залишився задоволений його маскуванням. Сакура тим часом пішла в гримерку.

- Акторе, до цього костюма належить додатковий реквізит, - і він вказав поглядом у кут кімнати, де стояла лялькова коляска.

У Макса перехопило подих:

- Ви що ж тут, зовсім офігiли?! - відчайдушно вигукнув він.

- Ну, по-перше, дівчинці не пристало так висловлюватися, а по-друге, візок потрібен тобі для переконливості.

- Невже недостатньо цього дівчачого маскараду?! - обурювався хлопчик, розтягуючи руками складки спідниці.

- Треба визнати, ти занадто малий на зріст і не виглядаєш на свої роки, - агент Бульдог зробив паузу і зітхнув. - З тебе чудово вийшла шестирічна дівчинка. А чим займаються дівчатка у цьому віці? Грають у ляльки!

Для Макса це була справжня ганьба! Мало того, що дівчиськом вбрали, так ще й малявкою обізвали. Але ж ще належить вийти на вулицю в цьому маскараді і з ляльковою коляскою.

- А якщо мені зустрінеться хтось зі знайомих? Тоді ганьби не оберешся!

- Ніхто тебе не впізнає в такому маскуванні, тому не варто так хвилюватися, - зауважила Сакура, яка вже повернулася. Вона була в образі блондинки з довгим волоссям, у модній короткій куртці та джинсах із дірками на колінах. Довгий чуб значно змінив овал обличчя, а сміливий макіяж із чорними стрілками на очах приховав її природні риси до невпізнання.