Читати книгу - "Підкорити айсберг, Яніна Стець"

Мартинов продовжив засипати Ліку компліментами, не відпускаючи її руку. Його погляд блукав по фігурі дівчини, викликаючи ніяковість. Ліка намагалася бути ввічливою, посміхалася, хоч її почала дратувати надмірна увага з боку чоловіка.

"Віктор," — почула Ліка знайомий голос за спиною; він звучав суворо, навіть зло.

"Матвій, радий бачити. Як справи?" — запитав Мартинов, повернувшись до Матвія, все ще тримаючи руку Ліки.

Матвій сверлив їх розлюченим поглядом; його руки були стиснуті в кулаки.

 "Добре, може, відпустиш мою дівчину?" — жестом кивнув на їх руки Матвій.

 "Звісно, не гарячкуй. Я склав Ліці компанію; вона сумувала. Не годиться залишати таку гарну дівчину одну — можуть вкрасти."

Від натяку, який прозвучав у голосі Мартинова, Матвій розлютився ще більше.

 "Ліко, вірю, скоро знову побачимось. На все добре." — Як і минулого разу, Віктор поцілував руку дівчини.

Матвій підійшов ближче до Ліки, дивлячись їй у вічі, запитав крізь зуби:

 "Що це було?"

 "Нічого, ми спілкувалися," — стиснувши плечима, відповіла дівчина.

"Ти не могла вибрати для спілкування когось іншого?" — не заспокоювався Матвій.

 "Кого, наприклад? Я тут нікого не знаю. Та й яка тобі різниця, з ким я спілкуюся? Я ж тобі не вказую..."

"Мені є різниця. Не забувай, що ти тут у статусі моєї дівчини," — перебив її Матвій. 

"Якщо ти не хочеш привертати до нас зайву увагу, краще цю розмову припинити." 

"Основна частина закінчилася, пожертви зроблено, тож ми можемо йти звідси," — заявив чоловік.

"Чудово, я давно хочу додому, зараз викличу таксі" — відповіла Ліка.

" Жодного таксі, я сам відвезе тебе."