Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Огнеріс, який продовжував їсти, лише скосив на мене погляд.

- Звідки обновки?

- Моя сила, - знизала я плечима.

Варіон, здається, нарешті оговтався.

- Отже, сила перевтілення при тобі, — промовив він, ніби між іншим, але я вловила цікавість у його голосі.

- А тобі не пора додому? Будувати нові плани, приймати гарячі ванни, чи що ти там зазвичай робиш? — зухвало запитала я.

Він лише ледь посміхнувся, але не відповів.

Я переключила розмову:

- Мені потрібен меч, Огнерісе. Але щоб його кував найкращий майстер.

- Гаразд, — кинув він і продовжив їсти.

Настала коротка пауза, поки мені принесли їжу.

Я щойно відламала шматочок хліба, коли Огнеріс заговорив знову:

- Моя Шейла завжди просила нову сукню… Але завжди знаходилися справи важливіші. А після того, як я втратив напарницю, взагалі нічого нового не купував дружині.

В його голосі з’явилося щось гірке, і я на мить затримала погляд на ньому. Варіон теж нічого не сказав, лише відкинувся на спинку стільця, задумливо оглядаючи нас.

Я трохи помовчала, відчуваючи вагу слів Огнеріса. Він говорив спокійно, але я бачила, як його пальці стискають келих трохи сильніше, ніж потрібно.

- А що сталося з твоєю напарницею? — запитала я, намагаючись зробити голос м’якшим.

Огнеріс не одразу відповів. Він трохи відсунув тарілку, глибоко вдихнув і перевів погляд на мене.

- Ми разом вирушили на одну місію, — почав він. — Це мало бути просто, знайти дещо… - він на мить замовк. Схоже це дещо і вчорашнє нічого мають один корінь.  - Та повернутися назад. Але все пішло не так.

Я  мовчки чекала, не перебиваючи. Варіон теж нічого не сказав, лише уважно спостерігав за ним.

- Ми натрапили на пастку, — продовжив Огнеріс. — Вчора ми її оминули з тобою, Лісо, але ця магія в пастці. Сильна… занадто сильна. Вона накрила нас з напарницею, наче сітка, і почала витягувати нашу силу. Спершу ми думали, що можемо вибратися разом. Але стало ясно, що тільки один із нас зможе вижити.

Я відчула, як у мене стислося горло.

- Вона… — я не знала, як правильно сформулювати питання.

- Вона зробила вибір, — жорстко сказав він. — Виштовхнула мене, віддала свою магію, щоб я міг вибратися.

Його погляд потемнів.

- Я мало не загинув, — додав він тихіше. — Але тоді з’явилася Астра. Вона витягнула мене, коли я вже майже не дихав. І після цього я поклявся, що більше не допущу такої втрати.

Настала важка тиша. Я відчула, як Варіон злегка постукав пальцями по столу, ніби намагаючись розвіяти напругу.

- Ти не винен у її смерті, — тихо сказала я.

Огнеріс гірко посміхнувся.

- Легко сказати. Але якби ти була на моєму місці, ти б відчувала те саме.

Я не знала, що відповісти. Замість цього я просто кивнула, приймаючи його біль.

- Астра… — задумливо промовила я. — Вона тебе врятувала, але чому вона рятує людей?

Огнеріс знизав плечима.

- Сама каже, що іноді варто рятувати дурнів, бо вони ще можуть зробити щось корисне.

Ці слова змусили мене мимоволі посміхнутися. Це було дуже схоже на Астру і на те, що вона сказала, коли мене врятувала.

- Та це було давно, я вже роки два, як відійшов від фракції до вчорашнього дня, а потім ти зʼявилась, як сніг на голову, - було відчутно, як Огнеріс хотів перевести тему, але в його очах наче досі був той момент.

Варіон ледве помітно усміхнувся, спостерігаючи за нашою розмовою. Його погляд ковзнув від мене до Огнеріса, а потім повернувся назад.

- Цікаво, — промовив він злегка задумавшись. — Ви обоє говорите так, ніби це просто історія, але в очах у вас куди більше, ніж здається.

Я склала руки на грудях і скептично глянула на нього.

- Ти завжди так уважно спостерігаєш за мною?

Він знизав плечима, його усмішка стала ще загадковішою.

- Не можу втриматися, Лісо.