Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон. Спадок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон. Спадок" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 233
Перейти на сторінку:
розпустити язика. На відміну від них, маги добре розуміли, що Ерагонові треба вчитися, і, ясна річ, не трактували його поразки як прояв слабкості чи нездатності протистояти ворогу.

Але що довше тривав поєдинок, то сумніші думки охоплювали Вершника. За весь цей час йому вдалося виграти тільки дві короткі сутички — та й то, швидше, не завдяки майстерності, а завдяки фортуні. Та розраховувати на фортуну під час реальних дуелей було чистої води самогубство. Словом, як Вершник не старався, Арія перемагала його за іграшки.

Урешті-решт Ерагон втратив над собою владу й пішов у шквальний наступ, намагаючись використати ті самі прийоми, за допомогою яких йому пару разів вдалося подужати войовничу ельфійку. Він замахнувся правою рукою, збираючись завдати удару Брізінгром, як бойовою сокирою. І в ту ж мить свідомості Вершника торкнулась інша свідомість — це була не Сапфіра, не Арія, не хтось із бойових магів Блодхгарма…

«Дракон… дракон-чоловік», — злякано сіпнувся юнак, якомога швидше впорядковуючи думки й зводячи захисний бар’єр. Хтозна, може, це був сам Торнак, найменший контакт із яким не обіцяв нічого доброго. Та перш ніж Ерагон устиг підготуватися до оборони, по його свідомості, немов каміння з височезної гори, пронісся владний голос:

«Годі!»

Це був Глаедр. Вершник так і завмер, тримаючи над головою Брізінгр, яким збирався атакувати Арію. Судячи з усього, ельфійка, Сапфіра й маги Блодхгарма теж почули голос старого дракона, бо їхні обличчя були якісь здивовані.

Ні, свідомість дракона не змінилася — у ній, як і раніше, панувала втома й безмежний біль. Але чи не вперше після смерті Оромиса Глаедр сам вийшов на контакт, наважившись бодай на мить забути про свою печаль.

«Глаедре!» — в один голос вигукнули Ерагон і Сапфіра.

«Як ти?»

«У тебе все гаразд?»

«Ти знову з нами?»

Блодхгарм, його маги й Арія спитали все це водночас, так що їхні слова змішалися без жодного ладу.

«Годі! — повторив Глаедр виснаженим і невдоволеним голосом. — Навіщо ви привертаєте зайву увагу?»

Усі враз примовкли, уважно дослухаючись до кожного слова золотого дракона. Ерагон перезирнувся з Арією. А потім запанувала напружена тиша. Свідомість Глаедра кілька хвилин висіла над ними, наче грозова хмара.

«Ви марнуєте надто багато часу, — нарешті озвався старий дракон. — Ерагоне, ти не повинен так довго тренуватися. Це відвертає тебе від більш важливих речей. Меч Галбаторікса — аж ніяк не те, чого тобі слід остерігатись. Ти не маєш боятися й меча його слів… Найбільшу загрозу становить меч його свідомості. Сила Галбаторікса в тому, що він може підкорити тебе своїй волі. Досить тобі фехтувати з Арією! Краще зосередься на вдосконаленні власних думок. Ти ще не вмієш давати їм раду… Навіщо марнувати дорогоцінний час?»

Це були мудрі слова. І вони породили в голові Ерагона відповіді на чимало питань. Він думав про те, що йому подобається схрещувати меча з Арією, навіть попри поранення, які він отримував під час сутичок. Понад усе він хотів володіти мечем — орудувати ним найкраще за всіх у світі, якщо це, звісно, взагалі можливо. Його тішило те, що вправи заспокоюють нерви й підтримують тіло в належній формі. Крім того, була й іще одна причина, яка спонукала його так приохотитися до тренувань з ельфійкою… Зрештою, про останню обставину старому драконові знати було не обов’язково, хоч навряд чи це було для нього таємницею — недарма ж Глаедр розчаровано зітхнув.

Так чи інакше, Ерагон почав виправдовуватись.

«Якщо я не пущу Галбаторікса у свою свідомість, якщо мені пощастить стримати його наступ, — сказав він, — то нам усе одно доведеться з’ясовувати стосунки на мечах. Більше того, король — не єдиний ворог, який стоїть у нас на шляху… Є ще й Мертаг… А там хтозна… Що як Галбаторікс раптом узяв собі на службу якихось монстрів?.. Я не зміг самотужки здолати ані Дурзу, ані Варауга, ані Мертага. Мені хтось завжди допомагав. Але ж Арія, Сапфіра й Блодхгарм не завжди будуть поруч зі мною у вирішальні хвилини… Я повинен краще володіти мечем. І я тренуюсь, хоч поки що й без великих успіхів…»

«Варауг?.. — перебив його Глаедр. — Ніколи про нього не чув…»

Кількома словами Ерагон розповів Глаедрові про облогу Фейнстера й про те, як вони з Арією вбили щойно народжену Тінь. Саме тоді Оромис і Глаедр зустріли свою смерть у небесах над Джилідом. А щоб у старого дракона не виникало зайвих питань, Вершник тут-таки розказав і про подальші пригоди варденів, адже Глаедр, замкнувшись глибоко в собі, нічого про це не знав.

Ерагон розповідав хвилин п’ять. І весь цей час Вершник та ельфи стояли нерухомо, поглядаючи одне на одного порожніми очима, — уся їхня увага була зосереджена на образах і почуттях, що змінювались із калейдоскопічною швидкістю.

А потім запала тривала мовчанка. Мабуть, Глаедрові потрібен був час, щоб осмислити все почуте.

«Ви надто зухвалі!.. — нарешті озвався дракон, і в його голосі бриніли нотки подиву. — Убити Тінь… Навіть найдосвідченіші Вершники навряд чи наважилися б на двобій із Тінню. А ви, натомість, вийшли відразу проти двох. Дякуйте небесам, що вам пощастило й ви лишились живі. Здолати Тінь — це все одно, що злетіти вище сонця».

«Так-то воно так, — відповів Ерагон, — але наші вороги не слабші за Тінь. До того ж, Галбаторікс міг легко створити нових монстрів, щоб уповільнити наше просування. Його не лякає навіть те, що вони можуть завдати непоправної шкоди всій землі».

«Глаедре, — мовила Арія, — Ерагон каже правду. Наші вороги не мають у серці жалю… ти й сам це добре знаєш, — її голос став ледь чутний. — Зараз наш Вершник не так уже й добре б’ється, і йому треба будь-що вдосконалювати свою майстерність. Я зробила все, аби навчити його найхитріших прийомів, але досвід, як не крути, приходить із середини, а не ззовні».

Від цих слів у юнака потепліло на душі. Підтримка ельфійки була йому потрібна як ніколи.

Старий дракон відповів не відразу.

«Ерагон ще не дав ладу своїм думкам, — сказав він після паузи, — а сила без думки нічого не варта. Зрештою, як і думка без сили. Битву не можна виграти тільки мечем або тільки розумом. Тіло й думка повинні стати єдиним цілим, і якщо ти стоїш перед вибором, що тренувати, — то тренуй ліпше розум. Аріє, Блодхгарме, ви ж знаєте, що я кажу правду. Чого ж ви ще й досі не взялись за Ерагонову освіту?»

Ельфійка, як мала дитина, винувато опустила очі. Тим часом Блодхгарм був явно незадоволений — у кутиках

1 ... 58 59 60 ... 233
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Спадок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Ерагон. Спадок"
Innagavr
Innagavr 23 грудня 2023 04:12

Цікава і прекрасна книга. Дякую автору