Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сезон гроз 📚 - Українською

Читати книгу - "Сезон гроз"

264
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сезон гроз" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 89
Перейти на сторінку:
class="p1">— Тисяча сто, пан граф Горват. Тисяча двісті, пан з номером сімнадцять. Тисяча п’ятсот, шановний Ніно Дж’янфанеллі. Тисяча шістсот, пан у масці. Тисяча сімсот, пан з номером сімнадцять. Тисяча вісімсот, пан граф Горват. Дві тисячі, пан у масці. Дві тисячі сто, шановний Дж’янфанеллі. Дві тисячі двісті, пан у масці. Це все? Дві тисячі п’ятсот, шановний Дж’янфанеллі… Пан з номером сімнадцять…

Пана з номером сімнадцять раптом вхопили попід руки двоє здоровенних чолов’яг, які непомітно ввійшли до залу.

— Хероза Фуерте, званий Шпичкою, — процідив третій чолов’яга, ткнувши пійманого палицею в груди. — Найманий вбивця, розшукуваний гончим листом. Ти заарештований. Вивести.

— Три тисячі! — вереснув Хероза Фуерте, званий Шпичкою, вимахуючи табличкою з номером сімнадцять, яку все ще тримав у долоні. — Три… тисячі…

— Мені жаль. — холодно промовив Абнер де Наваретт. — Регламент. Арешт ліцитуючого анулює його пропозицію. Ваша пропозиція — дві тисячі п’ятсот, шановний Дж’янфанеллі. Хто більше? Дві тисячі шістсот, граф Горват. Це все? Дві тисячі сімсот, пан у масці. Три тисячі, шановний Дж’янфанеллі. Не бачу подальших пропозицій…

— Чотири тисячі.

— Ах. Шановний Мольнар Дж’янкарді. Браво, браво. Чотири тисячі корун. Чи хтось дасть більше?

— Я їх для сина торгував, — буркнув Ніно Дж’янфанеллі, — а в тебе ж самі дочки, Мольнаре. Нащо тобі мечі? Але що вже там, нехай. Поступаюсь.

— Мечі продані, — оголосив де Наваретт, — шановному панові Мольнару Дж’янкарді за чотири тисячі корун. Продовжуємо, шановні пані, шановні панове. Лот номер одинадцять, плащ з мавпячого хутра…

Никифор Муус, радісний і зашкірений, як бобер, ляснув Антею Дерріс по лопатці. Сильно. Антея ледь стрималася, щоб не затопити йому в пику.

— Виходимо, — прошипіла.

— А гроші?

— Після закінчення аукціону і залагодження формальностей. Це займе трохи часу.

Не звертаючи уваги на бурчання Мууса, Антея вирушила до дверей. Її вразив чийсь погляд, вона сама непомітно зиркнула. Жінка. Чорноволоса. Одягнена в чорне й біле. З обсидіановою зіркою на декольте.

Вона відчула тремтіння.

* * *

Антея мала рацію. Формальності зайняли певний час. Лише через два дні вони змогли звернутися до банку. Філії одного з краснолюдських банків, що, як інші банки, пахла грошима, воском і магонієвими панелями.

— Три тисячі триста тридцять шість корун до виплати, — сповістив клерк. — З врахуванням банківської комісії, що становить один процент.

— Борсоді п’ятнадцять, банк один, — буркнув Никифор Муус. — За все проценти деруть! Злодій на злодієві сидить! Гроші сюди!

— Хвилинку, — стримала його Антея. — Спершу залагодимо наші справи, твої й мої. Мені теж належаться комісійні. Чотириста корун.

— А це як? — розкричався Муус, привертаючи до себе увагу інших клерків та клієнтів банку. — Які ще чотириста? Я дістав від Борсоді всього три тисячі з хвостиком.

— Згідно з умовою, мені належать десять процентів від результату аукціону. Витрати — це твоя проблема. І стосуються тільки тебе.

— Що ти тут…

Антея Дерріс глянула на нього. Цього вистачило. Між Антеєю і її батьком не було особливої схожості. Але глянути вона вміла точнісінько як батько. Як Пирал Пратт. Муус скорчився під поглядом.

— З суми до виплати, — проінструктувала клерка, — попрошу виписати банківський чек на чотириста корун. Знаю, що банк бере комісійні і згоджуюся на це.

— А мою касу готівкою! — магістратський урядник показав велику шкіряну торбу, яку притягнув з собою. — Завезу додому і добре сховаю! Ніякі злодійські банки ніяких комісійних з мене не здеруть.

— Це значна сума, — клерк встав. — Прошу почекати.

Виходячи з конторки, клерк тільки на мить привідкрив задні двері, але Антея могла б поклястися, що за цю мить побачила чорноволосу жінку, одягнену в чорне і біле. Вона відчула тремтіння.

* * *

— Дякую, Мольнаре, — сказала Єнніфер. — Я цієї послуги не забуду.

— За що ти дякуєш? — усміхнувся Мольнар Дж’янкарді. — Що я такого зробив і чим тобі прислужився? Тим, що купив на аукціоні вказаний лот? Платячи за нього грішми з твого приватного рахунку? А, може, тим, що відвернувся, коли ти саме кинула закляття? Я відвернувся, бо дивився на ту посередницю, коли вона відходила, доладно погойдуючи тим і сим. Не криюся, мені такий тип вроди симпатичний, хоч я не пропадаю за людськими жінками. Через твоє закляття вона теж… матиме клопоти?

— Ні, — урвала чародійка. — З нею нічого не станеться. Вона взяла чек, а не золото.

— Ясно. Мечі відьми́на, думаю, забереш відразу? Адже вони є для нього…

— Всім, — закінчила Єнніфер. — Він зв’язаний з ними призначенням. Знаю, знаю, аякже. Він мені це казав. А я навіть починала вірити. Ні, Мольнаре, нині я цих мечів не заберу. Нехай залишаться в депозиті. Незабаром пришлю за ними когось уповноваженого. Я ще сьогодні залишаю Новіград.

— Я теж. Їду до Третьогору, проінспектую тамтешню філію. Тоді повертаюся до себе, до Горс Велену.

— Що ж, ще раз дякую. Бувай, краснолюде.

— Бувай, чарівнице.

Інтерлюдія

Рівно через сто годин

з моменту виплати золота

в банку Дж’янкарді в Новіграді

— Тобі заборонено входити, — сказав викидайло Тарп. — І ти про це добре знаєш. Відійди від сходів.

— А це ти бачив, лакею? — Никифор Муус потрусив і забряжчав пузатим гаманцем. — Ти бачив колись стільки золота вкупі? Марш з дороги, бо пан сюди йде! Багатий пан! Вступися, рогулю.

— Впусти його, Тарпе, — з середини остерії з’явився Фебус Равенґа. — Мені шум непотрібний, гості хвилюються. А ти пильнуйся. Раз мене ошукав, другого разу не буде. Краще, Муусе, щоб тепер ти мав чим заплатити.

— Пан Муус! — урядник відштовхнув Тарпа. — Пан! Вважай, до кого говориш, корчмарю!

— Вина! — крикнув, розсівшись за столом. — Найдорожчого, яке є!

— Найдорожче, — зважився метр, — коштує шістдесят корун…

— В мене грошей досить! Сюди цілий глек, миттю!

— Тихіше, — нагадав Равенґа. — Тихіше, Муусе.

— Ти мене не втишуй, жмикруте! Шахраю! Парвеню! Ти хто такий, щоб до мене шикати? Вивіска золочена, та гній на халявах! А гімно завжди гімном буде! Подивися сюди? Ти бачив колись стільки золота вкупі? Бачив?

Никифор Муус сягнув до гаманця, витягнув жменю червінців і замашисто кинув їх на стіл.

Монети розбризнулися в брунатну масу. Довкола розійшовся огидний сморід екскрементів.

Гості остерії

1 ... 58 59 60 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сезон гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сезон гроз"