Читати книгу - "Втрачений символ"

Кетрін знову побігла, цього разу не переймаючись тим, що її рука, ритмічно відскакуючи від металевих стояків, розташованих у блоці п’ять через рівномірні проміжки, створює шум. «Тікай! Якщо бігти вздовж стіни по всьому периметру блоку, то обов’язково намацаєш двері. Та де ж, у біса, той охоронець?»

Кетрін бігла й бігла, лівою рукою торкаючись рівномірно розташованих стояків і виставивши праву вперед для захисту. «Коли ж буде поворот?» Бічна стіна здавалася нескінченною, але раптом рівномірне розташування стояків порушилося. Кілька кроків її ліва рука не відчувала нічого, крім порожнечі, але потім стояки почалися знову. Кетрін «увімкнула гальма», позадкувала й обережно намацала собі шлях через гладеньку металеву панель. «Чому ж тут немає стояків?»

Вона почула, як її переслідувач, уже не криючись, тупоче за нею, намацуючи в темряві свій шлях вздовж стіни у її напрямку. Та ще сильніше злякав її інший звук: Кетрін почула, як вдалині охоронець ритмічно гупає своїм ліхтариком у двері блоку номер п’ять.

«Охоронець не може увійти?»

Хоча ця думка й налякала її, та напрямок, звідки долітало гупання, — по діагоналі праворуч — дозволив Кетрін миттєво зорієнтуватися в просторі. Тепер вона чітко уявила своє місцеположення в п’ятому блоці. Вмить створивши у голові візуальний образ, Кетрін збагнула, що то була за панель на стіні.

Кожен блок мав спеціальний проміжок між секціями — гігантську ковзну стіну, яку можна було відсувати для ввезення та вивезення надвеликих екземплярів. Як і в літаковому ангарі, то були велетенські двері, і Кетрін навіть в найстрашніших снах не могло наснитися, що їй колись доведеться їх відчиняти. Однак наразі вони здавалися їй єдиною надією.

«А вони хоч працюють?»

Кетрін наосліп помацала в темряві, шукаючи ковзні двері, — і нарешті знайшла велику металеву ручку. Вхопившись за неї, вона всією своєю вагою потягнула її назад, намагаючись зсунути двері з місця. Але нічого не сталося. Кетрін спробувала знову. Та двері не піддалися.

Вона почула, що переслідувач швидко наближається до неї, орієнтуючись за звуком, що йшов від її метушні. «Гігантські двері замкнено!» Паніка охопила її, і Кетрін почала похапцем ковзати руками по всій їхній поверхні, сподіваючись знайти засув або ж важіль. І раптом намацала щось схоже на вертикальний стовпчик. Присівши, вона провела по ньому рукою аж до підлоги — і намацала, що стовпець вставлений в отвір у цементній поверхні. «Фіксатор!» Кетрін підвелася, вхопилася за стовпчик і, підваживши ногами, висмикнула його з отвору.

«Він ось-ось буде тут!»

Кетрін провела рукою по дверях, шукаючи ручку, знайшла її і щосили на неї налягла. Масивна панель ледь помітно зрушила з місця, і в темряву блоку номер п’ять проник вузенький промінь місячного сяйва. Кетрін потягнула ще раз. Промінь став ширшим. «Нумо, іще трошки!» Кетрін напружилася востаннє, відчуваючи, що переслідувачу лишилося до неї якихось кілька футів. Кинувшись до світла, Кетрін крутнулася і боком просунула своє тендітне тіло в отвір. З темряви матеріалізувалася рука і намірилася на неї, щоб вхопити і затягнути назад. Нарешті Кетрін проштовхнулася в отвір, а за нею висунулася дебела гола рука, вкрита татуюванням у вигляді риб’ячої луски. Ця жахлива рука стала звиватися, як злобна змія, намагаючись схопити утікачку.

Кетрін крутнулася і кинулася бігти вздовж довгої зовнішньої стіни блоку номер п’ять. Смуга гравію, що йшла по всьому периметру Центру підтримки, врізалася їй у ступні крізь панчохи, але Кетрін не зупинялася і щосили мчала до парадного входу. Було темно, але після непроглядного мороку в блоці номер п’ять її очі розширилися і вона прекрасно бачила все довкола себе, наче вдень. Позаду пролунало гуркотіння — то розчинилися важучі двері, й одразу ж вона почула, як уздовж стіни загупали важкі кроки. Ці кроки здавалися неймовірно швидкими.

«Мені не вдасться першою добігти до парадного входу. — Кетрін знала, що її «вольво» неподалік, та все одно це була надто велика відстань. — Я не встигну».

І тут Кетрін здогадалася, що в її розпорядженні є козирна карта.

Наближаючись до рогу блоку номер п’ять, вона почула, як переслідувач швидко її наздоганяє. «Зараз або ніколи». Замість звернути за ріг, Кетрін раптом різко звернула ліворуч од будівлі і вискочила на траву. А потім міцно заплющила очі, затулила обличчя руками і наосліп кинулася через галявину.

Її рух змусив спрацювати систему охоронного освітлення, і воно яскраво спалахнуло довкола п’ятого блоку, вмить перетворивши ніч на день. Кетрін почула позаду зболений вереск — то яскраві прожектори з усією силою своїх двадцяти п’яти мільйонів кандел різонули по розширених у темряві зіницях її переслідувача. Потім вона почула, як він безпорадно зашарудів ногами, дибаючи по гравію і перечіпляючись.

Кетрін, навіть з міцно заплющеними очима, впевнено почувалася на відкритій галявині. Відчувши, що відбігла від будівлі достатньо далеко, вона розплющила очі, скоригувала напрямок і щосили рвонула крізь темряву. Ключі від її «вольво» були там, де й завжди, — на передній панелі. Захекано хапаючи ротом повітря, вона вхопила ключі тремтячою рукою і знайшла замок запалення. Двигун ожив і заревів, увімкнулися фари — і вихопили з темряви жахливу картину.

До неї неслася страхітлива й огидна фігура.

На мить Кетрін аж заклякла.

Істота, яку висвітили фари, являла собою гологруду тварину зі шкірою, вкритою витатуйованою лускою, а також символами та текстами. Істота дико заволала і кинулася на фари, затуливши руками очі, наче печерний звір, що вперше побачив сонячне світло. Кетрін вхопилася за важіль коробки передач, та звір був уже поруч. Він щосили гепнув ліктем у бокове вікно, і їй на коліна дощем посипалися скалки.

У вікно просунулася величезна луската рука і, наосліп помацавши, вхопила Кетрін за шию. Вона різко увімкнула задню передачу, але рука нападника і далі тримала її, немов лещатами, стискуючи з нелюдською силою. Кетрін крутнула головою, намагаючись висмикнутися з хватки, — і раптом її погляд упав на лице переслідувача. Чотири глибокі смуги, вочевидь продряпані нігтями, проникли крізь грим і оголили під ним татуювання. Очі переслідувача були несамовиті і безжальні.

— Я мав тебе убити десять років тому, — прогарчав він. — Тієї ночі, коли я прикінчив твою матір.

Коли до Кетрін дійшло значення цих слів, на неї