Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

— А того дня, коли ви туди ходили, там справді був цей хтось? — спитав Роланд. Він дуже уважно дивився на Едді. — Чи він просто тобі наснився?

— То було сто років тому. Мені було не більше тринадцяти років. Хіба можу я пам'ятати таке?

Роланд промовчав.

— О'кей, — нарешті погодився Едді. — Так. По–моєму, він там був. Хлопчик із сумкою для спортивної форми чи з наплічником, цього я не можу пригадати точно. І в сонячних окулярах, завеликих для його пички. Таких, із дзеркальними лінзами.

— Хто то був? — спитав Роланд.

Едді довго не відповідав. Імпровізовані млинці–буритоси а 1а Роланд він тримав у руці, але апетиту вже не було.

— По–моєму, той малий, якого ти здибав на придорожній станції, — нарешті сказав він. — Здається, твій друзяка Джейк тинявся неподалік. Стежив за мною та Генрі того дня, коли ми пішли в Датч–Гіл. Гадаю, він ішов за нами. Бо він чує голоси. Як і ти, Роланде. І тому, що в нас із ним спільні сни. Він може проникати в мій сон, а я, відповідно, — в його. Гадаю, те, що я пам'ятаю, відбувається зараз, у Джейковому «коли». Малий намагається повернутися сюди, в цей світ. І якщо я не встигну зробити ключ на ту мить, коли він зробить свій хід… або встигну, але ключ вийде неправильний… то, мабуть, на нього чекає смерть.

— А може, в нього є свій ключ? — сказав Роланд. — Це можливо?

— Цілком, — погодився Едді. — Але цього замало. — Він зітхнув і запхав свій останній бурито в кишеню про запас. — А ще я сумніваюся, що йому це відомо.

8

Вони пішли далі. Едді з Роландом по черзі штовхали Сюзаннин візок, обравши для цього колію ліворуч. Візок підстрибував і застрягав, Едді й Роланд мусили повсякчас піднімати й проносити його над підступним камінням, що виступало над землею, наче розхитані зуби якогось старигани. Та все одно вони просувалися швидше й легше, ніж за цілий тиждень перед тим. Дорога неухильно йшла в гору. Озирнувшись через плече, Едді побачив, що ліс за їхніми спинами неначе спускається ледь помітними сходинками вниз. Далеко на північному заході виднілася стрічка ріки, що звивалася між скелями, помережаними глибокими тріщинами. Едді з подивом відзначив, що то було місце, де вони не так давно влаштували собі «тир». Тепер його майже поглинуло марево сонного літнього полудня.

— Гей, хлопче, обережніше! — різко гукнула Сюзанна. І Едді якраз вчасно розвернувся обличчям до візка, тож встиг загальмувати і не врізався в Роланда. Стрілець стояв на дорозі і вдивлявся в зарості ліворуч.

— Ще одна така витівка, і можеш прощатися зі своїми правами водія, — в'їдливо докинула Сюзанна.

Але Едді пропустив її слова повз вуха. Він дивився туди, куди показував Роландів погляд.

— Що там таке?

— Є тільки один спосіб дізнатися. — Стрілець повернувся, підняв Сюзанну з візка і посадив її собі на стегно. — Ходімо всі разом і подивимося.

— Постав мене на землю, ковбою. Я й сама можу піти. Якщо хочете знати, хлопці, то мені навіть простіше, ніж вам.

Роланд обережно опустив її на порослу травою дорогу, а Едді ні на мить не відводив погляду від лісу. Присмеркове світло вже громадило тіні. Вони наповзали одна на одну, але Едді все–таки спромігся побачити, що саме привернуло Роландову увагу. То була височенна сіра брила, всуціль обплетена паростками дикого винограду та інших повзучих рослин.

Сюзанна в'юном прослизнула в ліс. Роланд та Едді не відставали.

— Це ж дороговказ? — Жінка сперлася на руки, роздивляючись прямокутну кам'яну брилу. Колись пряма і непорушна, зараз вона похилилася праворуч, наче стародавній могильний камінь.

— Так. Едді, дай мені ножа.

Едді передав ніж, а потім присів навпочіпки коло Сюзанни, спостерігаючи, як стрілець зрізає парості виноградної лози. Поступово купка обрізаних гілок на землі більшала, і на камені вже можна було роздивитися майже витерті негодою літери. Едді знав, що там написано, ще до того як Роланд розкрив напис бодай наполовину.

ПОДОРОЖНІЙ, ДАЛІ — СЕРЕДИННИЙ СВІТ. 9

— Що це означає? — порушила мовчанку Сюзанна. Її голос був тихим і благоговійним. Погляд не відривався від сірого постаменту.

— Це означає, що кінець першого відрізка цієї подорожі вже не за горами. — Із задумливим та урочистим виразом обличчя Роланд віддав ножа Едді. — Гадаю, нам треба триматися цього старого тракту для диліжансів. Чи радше він триматиметься нас. Він повернув туди, куди показує Промінь. Невдовзі ліс закінчиться. Я передчуваю, що настануть великі зміни.

— Що таке Серединний світ? — поцікавився Едді.

— Одне з великих королівств, що правило світом, поки не почалися ці темні часи. Королівство надії, знання і світла… всього, що вважалося в моїй вітчизні за взірець життя, поки нас не поглинула пітьма. Якщо буде час, я розповім вам усі старі байки… принаймні ті, які я знаю. їх дуже багато, можна цілий великий килим зіткати, гарний, але сумний.

Легенди розповідають, що на краю Серединного світу колись стояло собі величезне місто — певно, не менше за ваш Нью–Йорк. Якщо їм можна вірити і місто існувало насправді, то зараз воно лежить у руїнах. Але, можливо, там ще є люди… чи чудовиська… або і люди, і чудовиська водночас. Тож нам доведеться пильнувати.

Простягнувши праву руку, на якій залишилося два пальці, стрілець торкнувся напису.

— Серединний світ, — тихо й задумливо протягнув він. — Хто б міг подумати… — І замовк.

— І цьому ніяк не зарадиш? — спитав Едді.

Стрілець похитав головою.

— Не зарадиш.

— Ка, — несподівано промовила Сюзанна, і обоє чоловіків подивилися на неї.

10

До присмерку залишалося ще дві години, тож вони пішли далі. Тракт невпинно вів на південний схід, шляхом Променя. Трохи далі до нього приєднувалися ще дві, менші й заглушені травою дороги. Уздовж другої тяглися руїни якоїсь кам'яної стіни, яка колись була неосяжною, а тепер поросла мохом. Неподалік на цій стіні, точніше, її рештках, сиділа зграйка вгодованих пухнастиків–шалапутів. Дюжина, не менше. Вони уважно спостерігали за мандрівниками своїми обведеними золотом очиськами. Едді вирішив, що вони схожі на суд присяжних, які вже винесли вердикт: страта через повішення.

Шлях дедалі ширшав, і тепер його обриси проступали чіткіше. Двічі подорожні проминули кістяки будівель, давно покинутих господарями. Другий, сказав Роланд, мабуть, колись слугував млином. Сюзанна відзначила, що він скидається на будинок з