Читати книгу - "Мій тато — кілер"

— Тоді тим більше — чим ти їм зможеш допомогти?

— Не знаю, — тоді я ще не знав відповіді.

Але вже був близький до неї.

На те, щоб стати найрозвиненішою країною світу, Японії знадобилося лише шістдесят років. На те, щоб знищити майже п’ять сотень китайців, якудзи витратили трохи більше п’яти годин. І все тому, що японці не робили нічого, крім того, що повинні були робити.

«З японською точністю…»

Навіть у вбивствах.

Тільки один змах мечем, тільки один удар биткою, тільки один постріл. Перш ніж убивати, ти повинен навчитися робити це так, щоб тобі не була потрібна друга спроба.

Невже я ніколи не зможу поблукати нічними вулицями району Нінгьо, прекрасними, як кольорова гравюра на дереві?! У святкові дні поклоніння божествам не піду до храму Суйтенгу, бога води, а в Каябатьо — до храму бодісатви Якусі, цілителя душ.

Священики Дзедо відкинули вчення про визначеність порятунку. Воно виявилося занадто складним для розуміння простим людом. Замість цього вони проголосили: «Ти відродишся в раю, якщо чинитимеш добро, і відродишся в пеклі, якщо чинитимеш зло». Вони також стверджували, що можливими є шість життів: життя людини, життя в раю, життя у вічних війнах, життя у вічному голоді, життя в нірвані і життя тварини.

Але один чернець запитав якось у чаньського патріарха Ріндзай: «Кажуть, що лев, кидаючись на жертву — на мисливця чи слона, — застосовує всю свою силу. Що це за сила?»

Розповіді людей плутані, і багато що забувається. Але бажання творити добро не знає меж, хоча, стверджуючи де, боюся здатися самовпевненим. Мудреці майбутніх поколінь, не смійтеся з мене!

— Ну а чого ти боїшся? — запитав Тасуке.

Інші, увірувавши глибоко, чинять добро і досягають щастя за життя. Відплата за добро і зло невідступна, як тінь. Страждання і щастя з'являються вслід за добрими і злими вчинками, як відлуння в ущелині. Одні, бачачи це і почувши про те, дивуються, сумніваються і відразу забувають. У того ж, хто соромиться своїх гріхів, серце негайно відгукується болем, і він поспішає сховатися.

Лист від Маринки:

Татку, у вітчима неприємності. На жаль, через мене. Мені треба буде виїхати. Сховатися. Мені та йому. А тому не ображайся, якщо певний час я не буду тобі писати.

Щоб ти не сумував, я надсилаю тобі лист, який можна буде читати щоразу, коли тобі захочеться, щоб я написала.

Ось він: