Читати книгу - "Хрещений батько"

– Ніно треба буде завтра прийти в студію, – замислено відповів Едді. – Він подекуди партачив. Але він співав значно краще, ніж я сподівався. Щодо тебе, то я скажу звукооператорам, щоб почаклували там, де мені не подобається. Гаразд?

– Гаразд, – погодився Джоні. – А коли я зможу прослухати відбиток?

– Завтра ввечері, – відказав Едді. – Ти будеш вдома?

– Так, – підтвердив Джоні. – Дякую, Едді. До завтра.

Він взяв Ніно за руку і вийшов з ним із студії. Вони подалися не до Джині, а до його будинку.

Уже настало пізнє пообіддя. Ніно все ще був добряче напідпитку. Джоні велів йому піти під душ, а потім прилягти перепочити. Об одинадцятій ввечері їм треба бути на великій забаві.

Коли Ніно прокинувся, Джоні пояснив йому:

– Ця вечірка влаштовується в «Клубі Самотніх Сердець», де збираються кінозірки. Оті вертихвістки, що там будуть, то все дами, яких ти бачив у кіно, мільйони хлопців дали б на відсіч праву руку, щоб переспати з котроюсь із тих чарівних королев. Збираються вони на забаву з єдиною надією, що, може, комусь заманеться поволочитися за ними. Чому так? Бо ті підстаркуваті зірки вже зголодніли за цим ділом. І як кожній дамі, їм хочеться, щоб це було з певним шиком.

– А що з твоїм голосом? – поцікавився Ніно, бо Джоні говорив майже пошепки.

– Це трапляється щоразу, як я трохи поспіваю. Тепер уже я з місяць не зможу співати. Але хрипкість за пару днів минеться.

– Кепські справи, га? – запитав Ніно співчутливо. Джоні стенув плечима.

– Слухай, Ніно, не надирайся сьогодні ввечері. Ти маєш довести цим голлівудським шльондрам, що мій друг-пейзан не слабак по чоловічій лінії. Бо тобі доведеться з декотрими зійтися поближче. Не забудь, окремі екземпляри з-поміж них вельми вправні й можуть таки примусити викластися. Зрештою, непогано мати привабливий вигляд, коли зіб’єш з неї пиху.

– Я завжди привабливий, – сказав Ніно, наливаючи собі віскі. Він осушив склянку і, посміхаючись, запитав:

– Не жартуючи, справді, ти можеш познайомити мене з Діною Данн?

– Не переймайся, – застеріг його Джоні, – все це буде не так, як ти собі уявляєш.

«Клуб Сердець Самотніх голлівудських кінозірок» (так назвала його здібна кіномолодь, для якої відвідування було обов’язковим) збирався ввечері по п’ятницях в оплачуваному студією розкішному будинку Роя Макелроя, представника по зв’язках з пресою, а точніше, радника по зв’язках з громадськістю кіностудії «Вольц інтернешнл філм корпорейшн». Хоча публічні вечірки відбувались у домівці Макелроя, фактично ідея належала практичному розумові самого Джека Вольца. Дехто з його кінозірок, на яких він робив гроші, вже старілися і без спецосвітлення й майстерності геніальних гримерів не могли приховати свій вік. Отже, мали клопіт. Поза тим, до певної міри вони були вибиті з колії і фізично, і духовно. Вони вже не могли «закохатися». Не могли напустити на себе роль жінки, переслідуваної залицяльниками. Їх посіла надмірна гордовитість – через гроші, через славу, через колишню вроду. Вольц влаштовував такі вечірки, щоб їм легше було підчепити коханців-гастролерів на одну ніч, котрі, якщо вони мали для цього здібності, могли перекваліфікуватися на постійних партнерів по ліжку і таким чином прокладати собі кар’єру. Оскільки забави подеколи переходили в скандальні сексуальні вакханалії, що призводили до ускладнень із поліцією, Вольц вирішив влаштовувати розваги в домівці радника по зв’язках із громадськістю, який таким чином завжди був напохваті, щоб залагодити справу, піднести хабара журналістам та поліцейським і не допустити до розголосу.

Для декого з міцних молодих акторів кіностудії, які ще не вибилися в зірки і не отримали провідних ролей, відвідання п’ятничних забав не завжди було приємним обов’язком. Це пояснювалося тим, що під час вечірки мали демонструвати фільм, який студія ще не випустила на екран. Власне, це й стало приводом для влаштування вечірок. Люди казали: «Ходімо подивимось, що за картину зварганив такий-то». Отже, все вписувалося в професійний контекст.

Молодим перспективним актрисам було заборонено з’являтися на цих вечірніх зібраннях по п’ятницях. Або ж не рекомендувалося. І вони здебільшого правильно розуміли натяк.

Показ нового фільму розпочинався опівночі, а Джоні з Ніно прибули об одинадцятій. На перший погляд Рой Макелрой справляв враження винятково приємної особи, добре вишколеної й чудово вдягненої. Він привітав Джоні Фонтане вигуком приємної несподіванки.

– Що, у бісового батька, ти тут робиш? – запитав він із подивом.

Джоні потис йому руку.

– Показую моєму сільському двоюрідному брату всілякі такі місця. Познайомся з Ніно.

Макелрой потис Ніно руку і виважив його оцінювальним поглядом.

– Його з’їдять живцем, – кинув він Джоні й провів їх у внутрішній дворик.

Цей дворик насправді був утворений анфіладою просторих кімнат, скляні двері яких виходили до саду з басейном. По них тинялася майже сотня люду, кожний тримав у руці склянку з коктейлем. Майстерно відрегульоване освітлення дворика вигідно відтіняло жіночі обличчя і шкіру. Цих жінок Ніно бачив на притемнених екранах ще хлопчиськом. Вони відіграли свою роль в його еротичних мріях пори змужніння. Але зараз у житті вони ніби перебували в якомусь жахливому гримі. Ніщо не могло приховати втому душі й тіла, час позбиткувався над їхньою божественністю. Як на Ніно, вони позували й рухалися з колишньою чарівністю, проте мали вигляд овочів із воску і вже не могли збудити його статевих почуттів. Ніно осушив дві склянки і пробирався до столу, щоб стати ближче до батареї пляшок. Джоні йшов слідом за ним. Вони пили вдвох, аж поки за ними не обізвався чарівний голос Діни Данн.

Як і в мільйонів інших мужчин, цей голос назавжди закарбувався у пам’яті Ніно. Діна Данн здобула дві Академічні нагороди, знімалася в найпопулярнішому фільмі, будь-коли зробленому в Голлівуді. На екрані їй була властива привабливість такої собі жіночки-кішечки, і це робило її в очах усіх чоловіків просто-таки недосяжною. Проте слова, з якими вона зараз звернулася до них, зроду не звучали зі срібного екрана:

– Джоні, байстрюче недороблений, мені довелося відвідати психіатра через те, що ти лише однісіньку ніч переспав зі мною. Чому ти так і не об’явився ще раз?

Джоні поцілував її в підставлену щічку.

– Ти виснажила мене на добрячий місяць, – відповів він. – Я хочу познайомити тебе з моїм двоюрідним братом Ніно. Гарний сильний італійський хлопчина. Може, він буде тобі до пари.

Діна Данн обернулась і зміряла Ніно холодним поглядом.

– А як він ставиться до попередніх переглядів?

– Боюся, що йому ніколи не щастило бути на них, – засміявся Джоні. – Чому б тобі не обзвичаїти його?

Ніно