Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Йому б ніхто не допоміг? – Запитав Стажер.

– Йому загрожував довічний термін. Поліція Монмартра працювала швидко і жорстко. Вони розуміли, що його могли прибрати в будь – який момент, щоб він не встиг розкрити інші імена. Але завдяки наполегливій роботі, поліція змогла вийти на місцезнаходження Братства Дев'яти Невідомих. Побоювання поліції підтвердилися, і сера Альприма прибрали. Проте спецслужбам вдалося з'ясувати одну адресу. Місце, де зберігається еліксир безсмертя, – відповів комісар, відкинувшись на спинку крісла.

– Виходить, що скоро цю справу можна буде вважати закритою? Коли відшукається еліксир?

– Взагалі, поліція розворушила це ‘’осине гніздо’’ і оголосила полювання на всіх, хто брав участь в злочинній діяльності. Якщо звернутися до даних, то можна побачити, що в Італії спостерігалося, щось схоже на землетрус. Насправді, це військові знищували бункери та тунелі, що належали Таємному Братству.

– Це правда? – Засумнівався Стажер.

Лангре тихо розсміявся:

– Звичайно ж ні. Еліксир – всього лише казка. Як і таємні Братства.

– Я майже вам повірив, – пирхнув Стажер. – Адже людям потрібні і казки і таємниці.

– Надія людям потрібна. Слава потрібна людям, – Лангре провів рукою по волоссю.

– Епоха слави і надії, – задумливо протягнув Стажер.

– Слава, за допомогою якої, можна набути безсмертя і надія, яка дає нам сили шукати цю славу. Надія стати щасливим або багатим. Надія, що кохана людина не помре. Надія жити вічно. Вона буває різна.

– Надія – синонім віри? Як вважаєте? – З цікавістю запитав Стажер.

– Звичайно. І чим швидше ти це зрозумієш, тим легше тобі буде жити.

На цьому вони замовкли на деякий час. Стажер занурився у телефон, щось захоплено читаючи, а Лангре, нарешті розслабився, заколисаний шумом двигуна.

– Щодо показу Ганни, – трохи почекавши подав голос Стажер. – Я зрозумів, що мені нагадав дизайн її одягу. Занадто вже схоже на картини рептилоїдів, особливо тринадцяте вбрання, – він повернув свій телефон екраном до комісара. – Її батько так само буде присутнім на показі, зараз він летить з Москви до Стамбулу. Як вважаєте, варто з ним поговорити?

Взагалі останнім часом у нього досить насичене подорожами життя. Лондон – Франція, потім Москва, тепер ось до Стамбулу вирушив.

– Довідайся, хто літав з ним. Можливо, знайдеш збіги, – Лангре задумливо стиснув губи. – Хоча, я майже впевнений, що знайдеш.

– Хвилину, – Стажер знову втупився в екран мобільного. – В мене є доступ до списків пасажирів. Зараз зажену через фільтр. Так, є три прізвища. Вони всі французи. Ви знову виявилися праві.

– Тепер потрібні їх фотографії.

– Я тут погортав сторінку деякого Ніколаса Романова. Що їх зв'язує з Шиян? – Спохмурнів Стажер. – Вони разом в прямому ефірі шукають еліксир безсмертя.

– На показі мод все і дізнаємося, трохи чекати залишилося, – знизав плечима Лангре.

– Нарешті ми зловимо цього художника, – Стажер стиснув руки у кулаки.

Лангре кивнув стюардесі і попросив принести трохи віскі. Наступні три години польоту він повільно цідив міцний обпалюючий напій, проводжаючи похмурим поглядом пасажирів, що проходили повз. Врешті-решт, Стажер не витримав і запитав:

– Ну що? Вже знаєте, хто злодій?

– Підліток з рюкзаком "Саймон", – гмикнув Лангре.

– О, у мене в шкільні роки було таке прізвисько. Я займався боксом, і завжди міг за себе постояти. – Стажер підкинув брови. – І як ви дізналися?

– Спочатку я подумав, що злодій піде до вбиральні, щоб там оглянути вкрадене, дізнатися, за що взагалі ризикує. До вбиральні ходило п'ятнадцять чоловік – пенсіонери, і матусі з дітьми. Серед них не було підозрюваного, оскільки наш злодій розкусив мій план і не пішов перевіряти. Але він теж стежив за проходом до туалету, як і я.

– Злодій не здогадався, що у вас є план "Б". Дуже розумно. Можна його брати?

– Фас, Симон! – Усміхнувся Лангре.

– Саймон! – Виправив його Стажер і одразу піднявся зі свого місця, широко посміхаючись, підійшов до хлопчини.

Той перелякано сіпнувся, але діватися було нікуди. Комісар простежив за тим, як злодій протягнув сумку Стажерові, а потім похнюплено опустився назад у своє крісло, чекаючи посадки і подальших розглядів.

– Я тут знайшов дещо цікаве, – Стажер протягнув свій мобільний комісарові. – Репортаж на російській, але є французькі субтитри. Раджу вам подивитися.

Лангре зацікавлено пожував губу і, надівши навушники, подивився в екран телефону.

– Автомобіль таксі Hyundai Solaris, в якому знаходився Ніколас Романов, він же Ловець Снів, зупинився на світлофорі, – стоячи на узбіччі траси, заговорила ведуча новин. – До нього під'їхав інший автомобіль, з якого вишли двоє невідомих в масках і зробили кілька пострілів, а потім розбили скло задніх дверей. Зловмисники побили Романова і викрали пасажирку Ганну Шиян. Водій таксі виявився спільником. Пограбування, згвалтування, викрадення і навіть сексуальне рабство – так може закінчитися звичайна поїздка в таксі.

Для розшуку і затримання зловмисників введений план "Перехоплення". На місці події працює слідче – оперативна група. Тепер кілька слів постраждалому Ловцеві снів, – ведуча протягнула мікрофон трохи збитому з пантелику, збентеженому Ніколасу.

– Я викликав таксі і автомобіль потрапив в мій прямий ефір. Думаю, це дещо вибило з колії водія. Далі він поводився досить дивно. Пропонував цукерки, купив квіти, потім мені прийшло повідомлення від справжнього водія таксі, але я не подав вигляду. Встиг непомітно попередити Ганну, йому сказав, що ми дуже поспішаємо, і нас чекають на показі. Далі я спробував вмовити його зупинитися на заправці, в нього майже закінчився бензин, але він відмовився. Незабаром після цього, дорогу перекрив другий автомобіль і… все сталося занадто швидко.

Коли вони зникли, я зміг добігти до заправки і викликати поліцію.

– Значить, ти вважаєш, що Ганна Шиян – це "наш" художник, який підписує картини "А.К."? – Серйозно поставив питання Лангре.

– Так, так вважаю. І що тепер робитимемо? – Схвильовано сказав Стажер.

– Навчися розставляти пастки.

Глава 22

"І в гарному саду змії водяться".

Гай Юлій Цезар.

Ніколас опритомнів у лікарняній палаті. Потилиця саднила, а в голові трохи шуміло, але в цілому він почував себе цілком стерпно. Підвівшись на ліктях, Ніколас обвів палату поглядом і полегшено видихнув, коли побачив Ганну. Та спала у кріслі, підігнувши під себе ноги – як завжди неймовірно прекрасна. Мабуть, чекала, коли він опритомніє і сама не помітила, як задрімала. Слава богам вона була в безпеці. Ніколас правда не розумів, як їй вдалося вирватися з лап викрадачів, але з цим він розбереться пізніше.

Найголовніше, що зараз