Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

Лайрелін! Вічний вогонь! Адже вона... "Жива" промайнув у голові ледь помітний м'який жіночий голос, по шкірі прокотилося добре знайоме полум'я і серце здригнулося. А я підскочила на ліжку! Світ перед очима похитнувся, але це не було важливо!

– Раш! – обвила його шию руками і притягла до себе. – Раш, вона заговорила!

– Слава всім драконячим богам! – якось втомлено, але все ж таки полегшено зітхнув Раш, і я відчула його обійми у відповідь – міцні і ніжні одночасно. – Вам треба відпочити, Шейлі. У мене є ще справи сьогодні. І… всупереч рекомендаціям лікаря, я все ж таки хотів би забрати тебе додому. Якщо ти не проти!

– Не проти, – я тихо відповіла і відсторонилася, намагаючись впоратися з емоціями Лайрелін, які тісно перепліталися з моїми. – Чим швидше ми залишимо це місце, тим краще.

Відкинула ковдру, звісила ноги з ліжка і спробувала підвестися. Укушена нога знову відгукнулася онімінням, ніби сотні дрібних крижаних голок пронизували шкіру. Дракониця озвалася мовчазним обуренням.

– Тобі є що мені ще розповісти? – Раш обережно притримав мене за лікоть, допомагаючи прийняти вертикальне положення.

– Ти точно впевнений, що спадкоємцю не відомо про Лайрелін? Чи не міг він сам усе це підлаштувати? – Я розвернулася до Раша і промовила останню фразу одними губами.

Зараз Ренгаль знову затих і не подавав жодних знаків, але там, в екіпажі, він точно зреагував на спадкоємця! Та й мені він зовсім не подобався. Цей зарозумілий чіпкий вивчаючий погляд та відсторонений вираз на обличчі…

– Не варто озвучувати таких припущень про змови там, де їх немає, – Раш відповів різко, його брови зійшлися на переніссі. – Вій мій друг і спадкоємець престолу. Не думаєш же ти, що навіть якби він знав, то став би чинити замах на останню надію драконячого роду?!

– Але Ренгаль попередив мене! – я хитнула головою. – Так само, як перед нападом Райнара! Моє зап'ястя буквально горіло, поки спадкоємець був поряд!

– Ренгаль зреагував на ту річ, що активувала портал, – Раш важко зітхнув. – І замість того, щоб залишити екіпаж, ти залишилася чекати на напад. Правильно я розумію?

Знову він за своє! Знову ці звинувачення!

– А мені треба було вистрибувати на ходу? – Схрестила руки на грудях, намагаючись відсторонитися. – Я не довіряла йому, Раше! Тому намагалася з тобою зв'язатися одразу, як відчула недобре! Намагалася повідомити! Але ти не відповідав, ніби зовсім зник, а я не знала, що й думати!

– Подумки стала вдовою? – Раш усміхнувся якось зовсім не весело.

Вся кров прилила до обличчя.

– Ти взагалі мене слухаєш? Я взагалі хвилювалася, переживала! За тебе! І взагалі..!

Смикнулася вбік, і тут же підлога похитнулася під ногами.

– Я теж переживав... – Раш підхопив мене за мить до падіння, в його серйозних очах хлюпалася тривога і... ще щось, невловиме, незнайоме досі. – Я боявся тебе втратити, Шейлі...

Його хриплуватий шепіт прокотився теплою зігріваючою хвилею по тілу. Тепле дихання лоскотало шкіру. На дні зіниць спалахнуло драконове полум'я. Лайлерін стрепенулась. Я виразно відчула її бажання, почуття. Її нескінченну радість від простого дотику... Серце пропускало удар за ударом від такої незвичайної дивної близькості. Кров гуділа у вухах.

Його руки м'яко пройшлися спиною, притискаючи ближче. Наче я справді щось для нього означала. Ніби... він справді переживав. Давно забуті дивні, збуджуючі свідомість емоції обрушилися на мене потоком рідкого полум'я, що розтікається по венах. І це були мої власні почуття. Лайлерін ніби зникла, залишаючи нас наодинці.

Зникли думки, зник час та простір. Усі недомовленості стали неважливими, незначними. Прямо зараз мені хотілося лише одного.

Моя долоня плавно ковзнула на плече, притягуючи ближче. Мить, і мої губи знайшли його. Легка щетина дряпнула шкіру. А серце завмерло. Дихання перехопило. І він відповів. Жорстко з натиском зім'яв мої губи, вибиваючи підлогу з-під ніг. Ніби намагався вкласти у цей поцілунок усі свої суперечливі думки, почуття, емоції. Його долоні торкались моєї спини, розповсюджуючи тепло, змушуючи забути про минуле.

Різкий вимогливий стукіт звалився на нас раптово, змушуючи Раша відсторонитися. Його все ще затуманений погляд ковзнув у бік дверей. А я скам’янілими пальцями вчепилася в спинку ліжка.

– Увійдіть, – він скомандував з часткою обурення.

– Лієр Тайраш, перепрошую, – з-за дверей тут же з'явився молоденький напівельф у білому одязі, що схилив голову. – Лієру Шейлін хочуть побачити її батьки. Що мені їм передати?

– Щоб почекали. І принесіть її одяг. Ми залишаємо лазарет.

Хлопець підняв зляканий погляд:

– Але талір Дерінгріель просив...

– Я зараз же поговорю з ним. І не забудьте про одяг, – Раш не дав напівельфу слова сказати, а потім повернувся до мене. Погляд знову став непроникним, – збирайся. Якщо потрібна буде допомога, клич прислугу. Я чекатиму тебе в холі.