Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

– А тебе дбайливий Дмитро, бува, заміж не кликав? – грайливо примружується Аліна.

– Намагався, – зізнаюся. – Ми сходили на побачення кілька разів. Але нічого не вийшло. Я ж пам'ятаю, як ми насіння під під'їздом лузали. Він мені математику давав списувати, а я йому англійську. Просто друг.

Знизую плечима.

– Ти мене через Діму покликала?

– Ні, через Тео. Ти зараз з ним спілкувалася? – хитаю головою. – Дивно. Бо він щойно мені телефонував.

– Правда? – серце підстрибує.

– Сказав, є розмова. Завтра повернеться і хоче мене побачити, за щось перепросити. Не знаєш, із чим це пов'язано?

– Ні… ну тобто, можу лише уявити, – згадую останню репліку у нотаріуса. Це я дала йому завдання прояснити все з Аліною. А він – послухався. Відчуваю, як тепла усмішка осяює моє обличчя.

– Ти про що?

– Він виконує домашнє завдання.

– Це як? Яке завдання?

– Невеличке, з етики, – відповідаю автоматично. А в самої в голові лунає тільки: «завтра повернеться, завтра, завтра»!