Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

А далі — гірше… Смерть почала підстерігати колоністів на кожному кроці. Як з боку місцевої флори та фауни, так і інших чинників. А на додаток, наче й цього було мало… виявилося, що метеоритний потік містив решти якихось планет. І заніс на Терру-201 ще й інші живі організми. Ще більш ворожі і смертоносніші для людей... Тож, уже буквально через декілька місяців колоністи опинилися в ситуації, коли віддалення від куполів більш як на кількасот метрів означало вірну смерть».

— Жахливо… Це все правда?

«На жаль…»

— І що далі? Ти ж не просто так переповідаєш мені цю історію? Ситуацію можна якось змінити?

«Так. Як ти вже, напевно, зрозумів, я і є той ШІ планетарного центру управління. Після метеоритного удару вціліло лише півтора проценти моїх потужностей. Та й ті потребували ремонту. Увесь час, який минув з дня Катастрофи, я займався своїм відновленням. І на сьогодні вже можу задіяти до 27% колишніх можливостей. Але, на жаль, для активації Системи цього занадто мало. І в той же час — це моя межа. Відновлюватися далі без сторонньої допомоги я не можу. Тому й звертаюся до тебе. Допоможеш перезавантажитися мені — я в свою чергу запущу Систему. А вже з її допомогою колоністи зможуть повернутися до терраформування і підкорення планети. Десять-двадцять років, і ваші діти будуть вільно гуляти під відкритим небом, не побоюючись за своє життя»

— Прикольно. І чим же я допоможу? Адже ти точно знаходишся не в моєму куполі. А я, як ти сам щойно підтвердив, не маю змоги вибратися за його межі.

«У своєму сьогоднішньому стані — так. Тому спершу я допоможу тобі. Моїх потужностей не вистачає, щоб активувати Систему в повному обсязі. Але я маю можливість запустити локальну мережу для одного, максимум — двох користувачів. І ти, якщо докладеш зусиль, уже досить швидко зможеш вибиратися назовні. Не обіцяю, що ти однією лівою кластимеш усіх монстрів, хоча, це теж з часом цілком ймовірно, але і тремтіти від кожного шелесту не доведеться. І в тебе буде шанс дістатися живим до планетарного ЦУ. Ось така моя пропозиція. Потрібна лише твоя згода»

— Стоп-стоп… Звучить заманливо. Однак, я так і не почув, чому саме я? Лише у нашому кластері кільканадцять тисяч мешканців. А на всій планеті і кількасот назбирається. В чому моя унікальність?

«Як я вже згадував, для подальшого відновлення мені потрібна стороння допомога. А саме, треба буде потрапити в пункт керування і вручну включити перезапуск усіх моїх програм. Для цього необхідно подолати захисні системи центру управління. І зробити це можуть лише люди з правами адмінів»

— Ну, і з котрого боку тут я?

«За роки, що минули, зі справжніх адмінів в живих не залишилося нікого. Однак — є їхні нащадки. А система захисту перевіряє ДНК. Це не стовідсоткова гарантія, та все ж — реальна можливість. Скажімо: 65-70% того, що тест спрацює. На даний момент на планеті вас п’ятеро. Але ти знаходишся найближче, що суттєво підвищує шанси на успіх. Тому — ти. Я переконливо пояснив?»

— Цілком… — теребити вухо вже було мало, і я вчепився у кінчик носа. — Не скажу, що далі не вважаю тебе галюцинацією, викликаною процесом реанімації… але… в цілому… не бачу причин відмовитися від пропозиції. В решті решт, що я втрачаю? Якщо усе правда, і я зможу допомогти людям знову взяти під контроль планету — чудово. Прокинуся з головною біллю і тьмяними спогадами — хоч сон був цікавий. Що потрібно зробити, щоб ти зміг мене підключити до Системи?     

«Нічого особливого. Ляж зручно. Заплющ очі і спробуй ні про що конкретно не думати… Система усе зробить сама»