Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Гелтер Скелтер 📚 - Українською

Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гелтер Скелтер" автора Олександр Завара. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 83
Перейти на сторінку:
зненацька здригнувся й мало не скочив на рівні ноги – хтось торсонув його за плече. Миттю згадалися сходи, темрява, крижані пальці на потилиці…

Починається!

Усі вирячилися на нього, мов на навіженого, але одразу заспокоїлися: Макс є Макс. Більшість мешканців гуртожитку давно звикли до дивацтв цього невисокого худорлявого хлопця.

Озирнувшись, він побачив, що позаду стоїть Лана: саме вона й торкнулася його плеча. Відчуття було не дуже приємним, бо зараз Макс волів би, щоб його ніхто не чіпав. Йому більш-менш подобалася забавка, що її затіяв Мафін, але рівень його емоцій з цього приводу виявився набагато вищим, ніж він очікував.

Наступної миті Макс раптом відчув у руці щось прохолодне. Опустивши голову, побачив, що дівчина тицьнула йому пляшку вина.

– Тримай.– У напівтемряві хлопцеві здалося, що вона підморгнула.– Відпий і передай далі. Тільки не захоплюйся.

Лана всілася поруч, а Макс взявся за спітнілу, тільки-но з холодильника, пляшку і підніс її до свічки. На розмальованій райдужними цятками етикетці значилося «Москетто». Надто коштовне для студентського вжитку пійло: десь дві сотні за пляшку. Це, мабуть, Алекс, самозакоханий багатій, щодо якого тільки сам Господь відає, чому той живе у гуртожитку, а не в апартаментах десь у центрі Чернівців. Утнути щось таке – це в його дусі.

Не бажаючи відокремлюватися від інших, хлопець хильнув просто з пляшки. Солодкавий, виготовлений з італійського винограду напій залишив по собі чудовий післясмак. Хай би яким виродком не був Алекс Савицький, йому таки треба віддати належне: він добре знався на вині. Зробивши добрячий ковток, Макс простягнув пляшку Дарі. Він розумів, що після кількох «викруток» та ще й вина, зранку на нього чекає складне пробудження із головним болем та «сушняком». Однак це буде завтра, а наразі вино додало йому сміливості, якої він дуже потребував.

– То що там із Панночкою? – спитала Дара.

Зробивши ковток, вона одразу ж передала пляшку Богданові. Вочевидь, вина їй не дуже хотілося, але ж це не звичайне збіговисько, тож треба долучатися.

– О Панночка!..– Мафін ніби прокинувся.– Так-так, Панночка… Кажуть, ця дівка закохалася. Але в селі, де вона жила, про неї ходили вельми погані чутки. Люди вважали її відьмою й приписували різні лиходійства. З цієї причини і її стосунки з коханим парубком були таємними, а потім її взагалі хтось убив. І вбивцю, до речі, так і не знайшли.

Останні слова він вимовив так, наче був безпосереднім свідком подій, але це не справило на приятелів жодного враження. Тому Мафін замовк й обвів присутніх поглядом, чекаючи бодай якоїсь реакції.

– Класика жанру,– кинув Алекс.

Його масний погляд знову обмацав Лану, але та й оком не моргнула – чекала своєї черги долучитися до пляшки. Цей обряд мав якось зблизити різношерсту компанію – щось на кшталт розкурювання люльки миру. Безсумнівно, і ця ідея також належала Остапові Сікорському.

– І це все? – поцікавився Макс у приятеля. Той досі сидів мовчки, чекаючи, поки інші нарешті збагнуть, про що він тільки-но розповів.

– От і я кажу,– підхопила слідом Дара.– Я взагалі нічого не зрозуміла. Чому ми зібралися? Навіщо нам ота легенда?

Вона неохоче звільнилася з обіймів Богдана і, склавши долоні, неквапом потягнулася руками догори – наче звертаючись безпосередньо до небес. Вочевидь, у неї затерпла спина. Макс знав, що це якась асана з йоги. Дівчина кілька тижнів поспіль відвідувала заняття, але зрештою кинула, бо на цьому нібито наполіг її спортсмен, який вважав такі речі пустощами, а пустощів він не терпів.

– Гей, народ, я ж пропоную вам щось цікаве, тому давайте без зайвого сарказму, гаразд? – Мафін, заспокоюючись, провів долонею над вогником свічки.– Історія про Панночку на тому не закінчується.– Остап знову стишив голос.– Отже, після смерті душа тієї дівчини не заспокоїлася. Невідомо, чи дійсно вона приятелювала з нечистим, але для остаточного заспокоєння їй нібито треба було переконати людей у своїй чистоті. Переказують, що відтоді вона почала являтися декому в дзеркалах і виконувати ті чи інші їхні бажання. Будь-які. Треба було тільки дочекатися північної пори, тоді тричі обвести свічкою власне відображення, а потім покликати: «Панночко, явись мені! Панночко, явись мені! Панночко, явись мені!» За третім разом належало висловити, чого саме хочеш.– Він на мить замовк, інші також мовчали.– От я й вирішив, що це непогана нагода замовити щось крутеньке… А чому б ні? Зрештою, що ми втрачаємо? Спиток, як то кажуть, не збиток.

– Цікаво, як таке взагалі можливо? – відгукнулася Лана.– Це ж маячня якась, селянські вигадки…

Дівчина скоса поглянула у велике дзеркало на стіні, помітивши в ньому відблиски запалених свічок. Попри очевидну безглуздість щойно сказаного Мафіном, їй чомусь стало моторошно. Хай там як, але вона ще в дитинстві чула від бабусі, що із дзеркалами не можна жартувати, а ще не можна зазирати в рештки розбитого люстра. Та, зрештою, що це, як не давні передсуди та забобони?

– А знаєте, можливо, у цьому й є якийсь сенс.– Макс раптом вирішив показати, що він тут свій серед своїх.– Джордж Берклі, поважний філософ-спіритуаліст, колись зауважив, що тіло, час і простір – це лише ілюзія. Буцімто їх насправді не існує… Це як у «Матриці» – пам’ятаєте епізод, де Нео згинає ложку? Там хтось каже, що згинається не ложка, тільки уявлення про неї. Тобто згинаєш в уяві і водночас ніби згинаєш насправді. Тому можна припустити, що можливі різні відхилення…

– І те муйня, і це,– кинув Алекс підхоплену в Інтернеті фразу.

Він уже не криючись глузував з Макса, але це було звична справа. Обірвавши хлопця, він повернувся до Лани:

– Сонечко, а як щодо наступної пляшечки?

Дівчина піднялася й рушила до столу, де, вочевидь, зберігався «об’єднувальний» запас спиртного.

– Люди, агов! – раптом ніби визирнув із-за хмар досі мовчазний Сергій.– У нас аврал!

Він підняв руку з годинником на худому зап’ястку. Стрілки позолоченої підробки під швейцарські «Свотч» показували вісім хвилин до дванадцятої.

– Якщо щось робити, то саме час. Скоро північ. Можемо не встигнути, а тоді – прощавайте, найзаповітніші мрії.– Хлопець постукав пальцем по циферблату й кивнув Мафінові.– Ну то що?

– Коротше, народ, яка вам різниця, що, де й як? – збурився той.– Є легенда, і є той, хто бажає перевірити її правдивість. Тобто я. Якщо хочете, долучайтеся. Маємо все необхідне. До того ж нас семеро.– Він кивнув у бік Сашка Кравича, який весь цей час мовчки сидів осторонь.– Його не рахуємо. А сімка – це все ж таки магічне число. Ще

1 ... 5 6 7 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гелтер Скелтер"