Читати книгу - "Зачаклований ховрашок, Неда Неждана"

І нема чого сміятися з бідолашного потерпілого!
ВЕРТЛИК. Так це ж не я...
ДЗИГА. Так це знову цей шибеник Мумітроль? Нічого, побачимо, хто сміятиметься останнім! Подмухай на нього, Вертлику, подмухай, може легше стане.
ВЕРТЛИК. (На бігу). Я подмухаю, якщо дожену.
ДЗИГА. А він поки бігає, то вітром обвівається, зараз перестане пекти. (Наздоганяють Ховрашка і дмухають на нього, Ховрашок заспокоюється, сміх припиняється). Ху-ух.
(Ховрашкові). Ну що, вже не пече? (Ховрашок киває "ні").
ВЕРТЛИК. От і добре.
ДЗИГА. Давай швиденько доробимо напій. Так, тепер 2-3 колючки з будяків.
ВЕРТЛИК. Ну от, тільки-но обпеклися, тепер ще поколемось.
ДЗИГА. Подумаєш, я сам зроблю... Ой! (Кидає зірвану колючку). І одного павука середніх розмірів...бр-р.. От павука — це вже ти будеш шукати, ти з ними дружиш...
ВЕРТЛИК. Невже тобі не шкода бідолашного павучка?
ДЗИГА. Шкода. А Ховрашка тобі не шкода? Що вдієш, як рецепт такий?
ВЕРТЛИК. (Тихо, до дітей) Не буду я живого павучка кидати, у мене є іграшковий, майже як справжній — ніхто не помітить. Тільки ви не видавайте нас, гаразд? Тс-с... (Голосно, до Дзиги). Я тут дістав одного павучка...
ДЗИГА. А ну покажи... А чого це він не ворушиться?
ВЕРТЛИК. Перелякався, мабуть, насмерть, бідолашний.
ДЗИГА. Ну кидай його швидше, а то я розчулюсь остаточно і передумаю. (Відвертається, щоб не бачити, а Вертлик підморгує дітям і кидає павучка-іграшку в чайник). Все? Тепер треба ретельно перемішати, сказати чарівне слово "Бігом!", відлити, охолодити (все це робить) і випити... На, Ховрашку, пий, півсклянки цієї (нюхає, кривиться) гидоти... себто чарівного напою і ти говоритимеш!
(Ховрашок випиває напій, гномики спостерігають, Вертлик ззаду. Раптом чути свист, гуркіт, можливо, вітер, всі з переляку падають на землю).
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ

ДРУГА ДІЯ
Вертлик, Дзига і Ховрашок лежать на землі. Гуркіт.
ВЕРТЛИК. Що це було?!
ДЗИГА. Не зна-а-аю. Може, побічні ефекти чаклування...
ВЕРТЛИК. Ну ти й чаклуєш... У мене аж вуха позаклада-а-ало...
В цей момент чиясь рука виринає з-за кущів і непомітно прикріплює до голови Ховрашка, який опиняється біля куща, маленькі ріжки. Тут же свист і гуркіт припиняється.
ДЗИГА. Хух, ніби заспокоїлося все. (Підводиться). Гей, Ховрашику, ти як, живий, цілий? (Ховрашок підводиться, гномики оглядають його). Ну, скажи ж нарешті хоч що-небудь. Ховрашок готується до промови, щось хоче сказати, але нічого не виходить, він так і залишається стояти з відкритим ротом.
ВЕРТЛИК (обходить його з усіх сторін). Стривай, а що це з нашим Ховрашком, вірніше з його головою?
ДЗИГА (дивиться в книгу). А що таке?
ВЕРТЛИК. Наскільки я розбираюся в зоології, це роги.
ДЗИГА. А що, раніше їх хіба не було?
ВЕРТЛИК. Звичайно, не було.
ДЗИГА (оглядає Ховрашка). Дійсно, роги, значить виросли. З парнокопитними це трапляється. (Ховрашок перелякано обмацує свої ріжки).
ВЕРТЛИК. А хіба ховрашки парнокопитні?
ДЗИГА. Тоді непарнокопитні.
ВЕРТЛИК. По-моєму, він взагалі не копитний, він парнолапний.
Ховрашок намагається відірвати, відкрутити чи ще якось зірвати роги, вн ього не виходить і він знову скиглить.
ВЕРТЛИК. Стривай, здається, він хоче відламати роги. Тобі вони що, не подобаються?
Ховрашок енергійно киває "ні".
ДЗИГА. Може ти хочеш змінити форму ріг? Чи розмір? Чи колір?
Ще енергійніше киває "ні".
ВЕРТЛИК. По-моєму, він взагалі ніяких ріг не хоче. (Ховрашок почав тертися рогами об стіни, стукати ними). Здається, в нього прокинувся інстинкт бодання. Думай швидше! Що робити?! А то він нас зараз як буцне...
ДЗИГА (ходить і думає). О, придумав! треба влаштувати йому кориду.
ВЕРТЛИК. А це як?
ДЗИГА (тихо, щоб Ховрашок не почув). Телепню ти мій. Корида — це таке змагання з биками. А він же рогатий, ніби бик, ще й буцається. Будемо дражнити його червоною хусточкою, він розбіжиться, стукнеться рогами, а вони ще сирі, от і обламаються.
ВЕРТЛИК. Давай! У мене навіть хусточка така є. (Приносить червону хустку, Дзига влаштовує "кориду", Ховрашок бігає за хусткою, а Вертлик бігає довкола, захоплено вигукуючи). Ой, а можна й мені спробувати?
ДЗИГА. (Передає хустку). На, спробуй, тільки обережно... (Вертлик показує хустку, але не встигає відійти) Щоб він не здійняв тебе на роги... (саме це й стається, Ховрашок піднімає Вертлика).
ВЕРТЛИК (кричить). Мамо! Рятуйте мене! (Разом падають, Вертлик насилу підводиться). Хай тобі грець з твоєю коридором...
ДЗИГА. Не коридором, а коридою. Сам кричав: дай спробую, дай спробую...
Ховрашок підводиться, обмацує роги — вони на місці, він знову скиглить.
ВЕРТЛИК. Знаєш, Дзиго, я, здається, знаю, звідки взялися роги — від твого чаклунського напою.
ДЗИГА. Як? Ми ж ніби все правильно робили...
ВЕРТЛИК. Але ж він не заговорив!
ДЗИГА. Чекай, чекай... (Перевіряє по книзі, бурмоче під ніс). Чайник! Це все через чайник. Треба було казан брати! Казав же я.
ВЕРТЛИК. Ні, чайник тут ні до чого.
ДЗИГА. До чого. (Ховрашок перебігає від одного до іншого).
ВЕРТЛИК. Ні, ні до чого.
ДЗИГА. А я кажу: до чого. Хто з нас магістр? Я чи ти?
ВЕРТЛИК.