Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Не подобається мені це, — сказав досвідчений боцман, до якого саме підійшла Ліїн.

А потім з туману велично випливла вогненна куля і розтеклася по корабельному захисту, випалюючи в ньому дірки і змушуючи кричати від болю мага, що цей захист поставив. Схоже, вогнем кидався хтось утричі, а то й у чотири рази сильніший. Захищатись завжди простіше, а тут з такою легкістю захист пробили.

— Кабар каларома! — явно вилаявся боцман на незрозумілій мові і кинувся командувати застиглими здивовано матросами.

Маг-захисник продовжував кричати.

Капітан Рівва стояв і здивовано плескав очима.

А Ліїн мудро присіла, ховаючись від нападників за бортом і пробурмотіла:

— Так я й знала.

І зовсім не здивувалася, коли в метушні мало не до її ніг впала капітанська голова. Ні для чого іншого ця голова все одно не годилася. Хоча вбивати могли й акуратніше, обезголовлене тіло надто помітна річ.

— Зрадники! — заволав хтось.

І Ліїн зрозуміла, що обезголовлене тіло може бути ще й вигідною річчю. Особливо коли треба посіяти паніку серед і без того безглуздо бігавших людей.

Схоже, капітан був не єдиним ідіотом в екіпажі корабля. Цих ідіотів тут добре, якщо половина. Але, напевно, більше. І попередні команди радісно зітхнули, коли зрозуміли, що позбавлені їх назавжди.

— І я в колекцію, — сказала Ліїн, доплітаючи щит.

Себе вона рятувати збиралася насамперед. А з рештою, як вийде.

Цікаво, Валад Хашену руки вирве чи старий шахрай встигне сховатися?

***