Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— Я бачила, хлопці на них займаються.

— Так, можна м'язи преса добре пропрацювати, тільки тобі для цього потрібно трохи піднятися. Так, ось так, — він допоміг прийняти правильне положення для качання преса. — Тобі разів п'ять мінімум. Подужаєш?

Подужала десять. Потім взялася за трубу під попою і витягла ноги. Магістр мовчки страхував. А я змогла обережно зістрибнути. Але одразу сіла на травичку, голова йшла обертом.

— Голова паморочиться?

— Угу.

— Посидь, відпочинь. Ти маленька для таких навантажень.

— Я не маленька, — сказала роздратовано.

Мені тільки посміхнулися. А я сама розумію, скільки разів чула цю фразу від семирічок. І я для них виглядаю, як дитина років семи. Як же це дратує, коли хлопці пішли на бруси, магістр, мене, як кошеня, підхопив і переніс убік.

— Тебе взагалі годують? Ти ж нічого не важиш!

Вислизнути в гуртожиток мені не дали, довелося сидіти поруч із викладачем. А потім Януш підхопив на руки і поніс швидко в гуртожиток. Він швидко переодягнувся, зібрався на заняття і пішов зі мною в їдальню. Сьогодні молодший із братів пішов нам за їжею і прийшов трохи спантеличений. Мені підготували окрему порцію, на великій тарілці була адекватна для мого розміру порція знайомої каші, різних овочів і дрібно нарізаного м'яса. А на десерт видали якийсь дрібно нарізаний фрукт. З'їла я все швидше за братів. Вони з хлопцями ще з цікавістю поглядали на мене.

— Так, кнопка, ти сидиш у кімнаті, працюєш із прописами, — сказав старший брат. — Пиши на аркушах, що я тобі залишив. Прийду, перевірю. А завтра тоді на шкільних аркушах, за умови, що в тебе сьогодні все вийде. В обід прийду за тобою. Усе зрозуміла?

— Так.

Прописи були моїм особистим пеклом. Букви виходили напрочуд криві. Вже не знаю, що зі мною не так, але жодна буква не вийшла нормальною. Брати, побачивши результат, списану стопку аркушів із кривими закарлючками, тільки сумно зітхнули. Спочатку зі мною вирішив продовжити займатися Дерек, потім коли у старшого здали нерви, то вже Ронбер. Удвох вони довели мене до сліз так, що я жбурнула в них паперами і закрилася у ванній.

— Ви на вечерю йдете? — заглянув їхній друг до нас у кімнату — Що за ураган пройшов?

— Цей маленький ураганчик сховався у ванній.

— О, як цікаво, — зайшли ще кілька хлопців.

— У вас підготовчий клас із прописами? Як для її віку, дуже добре. У мене брат тільки друкованими міг писати. А чого сестра від вас сховалася.

— Дратуємо ми її, — сказав Дерек.

— Ще б не дратували, — став на захист Януш — здивований, що вона одразу істерики не закатила. Вона ж цілий день займалася, а ви її одразу критикувати й одразу далі займатися. Жодного разу не похвалили! Я досі пам'ятаю, як за такі закарлючки мама мене хвалила і давала смаколики!

— Ліє, виходь, — покликав брат з-за дверей. — Сестричко, не дуйся, ми були неправі й час уже йти на вечерю.

Я постаралася заспокоїтися і стала вмиватися. Після вийшла до хлопців. Друзі братів до цього вийшли, а мене попросили переодягнутися і пішли в їдальню. Ніс цього разу Януш, до старших я не захотіла йти на руки. Дерек помітив, що я знову стерла пальці до пухирів. Після їдальні, в якій на мене жалісливо дивилися оточуючі, а на братів осудливо, мене віднесли в лазарет. Тут уже лікар прочитав братам лекцію про те, скільки мені можна займатися.

— Нелюди, — бурчав він, — вона ще маленька, втомлюється. Вже носом клює, а ще рано спати.

Пальці мені знову перемотали і видали смачного печива у вигляді кульок, усередині виявився шоколад і горішки. Братам не дісталося жодної кульки. Вони якось хитро переглянулися.

— Ліє, а ти можеш піти погуляти, якщо спати тобі ще рано?

— У вас побачення з дівчиною?

— Дівчатами.

— У всіх у нашій кімнаті? Сподіваюся, не на моєму дивані?

— Ні, — зніяковіло відповіли брати.

— Добре.

До темряви погуляла на вулиці, а потім пішла до бібліотеки, там знайшла книжку з основ магії і над нею заснула. Оскільки читати я влаштувалася в проході між стелажами і на подушці, то було цілком комфортно. Коли заснула, світло наді мною згасло, а хранитель бібліотеки не відстежив, що я не виходила, і зачинив бібліотеку разом зі мною. Брати схаменулися, що мене немає в кімнаті, коли проводжали своїх панянок.

— Чорт, батьки нас прикопають! — сказав Дерек.

— Що сталося? — запитала його дівчина.

— Ми сестру десь загубили. Попросили її піти погуляти, поки ми відпочивали з вами. А вона досі не повернулася.

— Скільки їй?

— Дев'ятнадцять.

— Малятко ще. Де вона любить бувати?

— Бібліотека! — одразу від трьох братів.

— Біжіть, а то хранитель піде. А мала могло заснути і тоді світло гасне.

— Мел, ти розумниця!

Дерек поцілував свою дівчину і побіг із братами до бібліотеки. Хранителя знань вони зустріли на півдорозі від бібліотеки.

— Вибачте, майстре, наша сестра скоріше за все заснула в бібліотеці!

Він пробурчав, щось про їхню безвідповідальність, але пішов назад. Чоловікам довелося обійти всю бібліотеку, перш ніж вони знайшли мене сплячою на подушці. Я згорнулася калачиком, а книжку підклала під голову. Хранитель знань розчулено сплеснув руками. Брати тільки переглянулися. Ронбер обережно взяв мене на руки, а Януш прибрав книжку на місце і підняв подушку, повернув її бібліотекарю. Після чого швидко пішли в кімнату. Встигли до відбою, хоча вже в гуртожитку мало не налетіли на куратора Дерека.

— Втікає від вас?

— Ні, просто заснула в бібліотеці.

— Ідіть, укладайте дитину спати.

Уранці проспала тренування братів, навіть дзвінка не чула. Прокинулася незадовго до їхнього приходу після заняття і часу, щоб іти до їдальні. Після їжі Дерек сів зі мною за стіл і сказав:

— Я хотів вибачитися за нас із братом. Ти молодець, учора добре попрацювала. Сьогодні пиши на шкільних аркушах усі літери. Але дивись, якщо втомилася, відкладай і відпочивай! Коли прийду, відведу на обід.