Читати книгу - "Так буває і це нормально , Safaya"

Олена погодилася зустрітися з Артемом, хоча всередині неї вирували суперечливі почуття. Вона відчувала, що багато змінилося з тих пір, як вона востаннє розмовляла з ним, і тепер їй було цікаво, чому він вирішив зв’язатися з нею.

Вони зустрілися в маленькому кафе неподалік від школи. Артем вже чекав її за столиком біля вікна. Коли Олена увійшла, він підвівся, усміхнувся і привітав її, ніби вони були добрими друзями, які давно не бачилися.

— Привіт, Олено, — сказав він, коли вона сіла навпроти нього. — Я радий, що ти погодилася зустрітися. Я хотів поговорити з тобою ще тоді, але якось не наважувався.

Олена глянула на нього, намагаючись зрозуміти, чому він зараз захотів поговорити. Вона зібралася з думками і спокійно відповіла:

— Привіт, Артеме. Я теж рада тебе бачити. Що ти хотів обговорити?

Артем опустив очі на чашку кави перед собою, злегка нервуючи. Відчувалося, що йому важко було розпочати розмову.

— Олено, я довго думав про нашу розмову в бібліотеці, — нарешті почав він. — І я зрозумів, що поводився трохи безвідповідально. Тоді я не був готовий до того, щоб взяти на себе відповідальність за твої почуття… але тепер я шкодую, що не дав тобі шансу.

Олена здивувалася його словами. Вона не очікувала, що Артем зізнається в чомусь подібному. Вона зітхнула і зібралася з думками, перш ніж відповісти.

— Артеме, я ціную те, що ти сказав, — почала вона. — Але з того часу багато змінилося. Я вже рухаюся далі і зрозуміла, що мої почуття до тебе були лише частиною того шляху, який я повинна була пройти.

Артем глянув на неї з сумом в очах, ніби розумів, що можливо, він запізнився.

— Я розумію, — тихо відповів він. — Просто хотів бути чесним із тобою. Ти заслуговуєш на більше, ніж я міг тобі тоді дати. Я був дурнем, що не зрозумів цього раніше.

Олена почувалася спокійно і впевнено. Вона більше не відчувала тієї глибокої емоційної прив’язаності, яка колись не давала їй спокою. Вона подивилася на Артема і зрозуміла, що її почуття до нього остаточно згасли.

— Дякую, що сказав мені це, — промовила вона, легенько усміхнувшись. — Але я думаю, що ми обоє повинні рухатися далі. Я знайшла в собі сили змінити своє життя, і тепер я щаслива.

Артем кивнув, ніби приймаючи її слова, хоча в його очах залишалася тінь жалю. Вони продовжили розмову на більш нейтральні теми, згадуючи шкільні роки, але обидва розуміли, що це було їхнім прощанням.

Після зустрічі з Артемом Олена відчула, що нарешті змогла повністю відпустити минуле. Вона більше не шукала любові, яку не могла отримати, і замість цього зосередилася на тому, що дійсно важливо: на своїх мріях, науці і людях, які були поруч із нею.