Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

 - Ось! Так тобі буде тепліше. - Сказав господар і пішов до виходу. Раптом він розвернувся і промовив: – Завтра я поїду на південь, можу тебе додому підвести.

Ріель була зворушена турботою старого, а про себе подумала: - «Точно, це чудова можливість розпитати його про повстанців! Може, він навіть зможе відвести мене до них!»

- Ох, дякую вам за все. – Вголос промовила дівчина.

- Ха-ха, нема за що!

Коли минула північ, Ріель прокинулася від легкого шуму, який лунав знизу. Вона тихенько підвелась та пройшла на поверховий майданчик, потім спустилась на середину сходів, почула незнайомий голос підлітка. У дверях будинку стояв укутаний у плащ худорлявий хлопець. Він розмовляв із Гредхардом. Дівчина прислухалась до їхньої розмови.

- Пане Гредхарде, пані Маль скликає нараду в «Мертвій долині» за двадцять хвилин. Будьте обережні, вартових сьогодні дуже багато. Хай збереже вас королева Нітрил! – Із цими словами незнайомець зник.

«Що? Нітрил!? Адже вона померла кілька століть тому! Що це за нарада? Хто така пані Маль?» – Стривожено думала дівчина, повертаючись назад до себе в кімнату. –  «Якщо це ті, кого я шукаю, то мені потрібно простежити за торговцем. Адже не просто так люди уникатимуть вартових Скаїра.»

Ріель одягла чоботи, перекинула через себе сумку, знову торкнувшись скарбу:

- Не бійся, я тебе нізащо не залишу одного.

Гостя тихенько спустилася вниз і пішла за Гредхардом, який щойно покинув будинок. Коли дівчина вийшла за двері, її охопила нічна прохолода. Вона потерла свої плечі, щоб зігрітись та озирнулась. Місяць яскраво освітлював вулички. Десь у будинках ще горіли свічки. На вулицях, як і казав той незнайомець, було багато варти. Тихенько прикривши двері будинку, гостя швидко прошмигнула під тінь високої вишні. Звідти вона рушила за торговцем, який уже встиг відійти на досить велику відстань. Ріель довелося чимало постаратися, щоб не потрапити на очі варті й Гредхарду, водночас не втрачаючи останнього з виду.

Торговець раз у раз завертав у провулки, лише помітивши демонів. Завернувши ще кілька разів, дівчина несподівано вийшла до входу старого цвинтаря, який поріс лозою. Гредхард, як ні в чому не бувало, йшов уперед. Незабаром він повернув праворуч  на ледве помітну стежку. Ріель йшла по п'ятах. Якоїсь миті вона помітила, що старий, який йшов попереду, на мить затримався біля старої могили, кивнув їй, усміхнувся і рушив далі.

Гредхард був звичайним торговцем вже більше тридцяти років. Коли він був молодий, батько і мати всіляко намагалися вмовити його виїхати з Ларбона через занадто близьке знаходження того до Янона. Але вже тоді чоловік був упертий і стояв на своєму. Він не хотів їхати з міста не тому, що упирався рішенню батьків, а тому, що бачив те, чого батьки всіляко намагалися не помічати - безліч голодуючих. Бідолашні люди йшли з дому на заробітки. Та ось тільки на голодний шлунок далеко не дійдеш, та й сенсу в цьому не було – голод був скрізь.

Коли Гредхардові виповнилося тридцять, його батьки померли, так і не виїхавши з Ларбона, як хотіли. Чоловік не зміг винести довгої самотності. Він вирішив зайнятися торгівлею, а це, у свою чергу, призвело до необхідності подорожей людськими землями від краю до краю. Якоїсь миті Гредхард повернувся до міста, щоб відпочити, відвідати могили батьків та підготуватися до нової подорожі.

Саме тоді у Гредхарда відбулася дивна зустріч, яка перевернула все його життя.

Того дня він відвідував могили батьків і затримався довше, ніж зазвичай. Йдучи назад, Гредхард зупинився біля могили одного зі старих друзів, який недавно помер від голоду. Була зима і на вулиці було вже темно, коли чоловік підійшов до засипаної снігом могили.

- Е-ех, якби не було цього Скаїра, напевно ти був би живий. - Сказав Гредхард, - струсивши з могилки сніг. Чоловік підняв голову і віддалік від себе побачив щось незвичайне - це був чоловік із собачими вухами та хвостом коричневого кольору. Істота застигла, витріщивши на нього очі.

 - «Він що... помітив мене?.. Я зараз... не сплю? Адже це... перевертень?» - Здивувався тоді Гредхард.

Ось так старий познайомився з одним із чужинців. Згодом це знайомство переросло не тільки у міцну дружбу, а й у партнерство, засноване на винятковій і повній довірі.

 Через довгі роки, коли торговцеві виповнилося п'ятдесят шість, до нього прибилася дитина - одна з багатьох покинутих батьками, які були не в змозі прогодувати її. Гредхард просто не зміг пройти повз його руде волосся і веснянок на щоках.

Таким чином у самотнього старого з'явився супутник, який став йому прийомним сином та помічником у всіх справах. І лише в окремих випадках, таких, як сьогодні, Гредхард не брав його з собою. І не тому, що була ніч і його шлях пролягав кладовищем, а тому, що Гредхард міг не повернутися.

Ріель, ховаючись за сухими кущами, здригалася від страху, ідучи слідами старого. То тут, то там біля могил височіли старі дерева. З надгробків давно зникли написи, та й самі могили пішли під землю майже цілком. Гредхард усе йшов і йшов, поки не зупинився біля надгробка, на якому сиділа кам'яна статуя дракона, що схилив голову до землі. Чоловік вклонився, промовивши:

- О, сонячне світло, покажи нам, смертним, вірний шлях.

Статуя здригнулася, і в камені, на якому сидів кам'яний дракон, відкрився прохід. Гредхард пройшов уперед. Двері миттю зачинилися. На цвинтарі настала мертва тиша. Ріель підійшла до статуї, промовивши ті ж слова. Коли прохід відчинився знову, вона зникла за дверима. По її спині пробігли мурашки. У голові з'явилися сумніви. Вона завмерла і прислухалася. У підземеллі чулися голоси.