Читати книгу - "Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко"

Та контроль повернувся, затремтіли ноги. Згадала, що зі слів Батька, людина не має проявляти емоції. Тим більше симпатію, пристрасть, зацікавленість. «Але що мені робити з собою?» - спитала себе, обіцяючи сходити до наставника. Вона мала розповісти, а він мав пояснити, що в такому випадку потрібно робити. Навіть, виникла думка покарати себе за таку розпусту думок.

Закрила очі та зробила глибокий подих. Звернула увагу на те, що в кімнаті більше не відчувався запах гнилі. Повітря очистилось, знайдений майже чистий. Раптом, глянула на рушник, яким прикрила оголене тіло, а саме інтимне місце. Відчула, як обличчя запалало. Вона мала зробити все до кінця.

Взяла себе в руки, викинула в сміття станок, почистила бритву. Але як не заставляла себе, не змогла повністю омити хлопця. Їй було соромно та цікаво одночасно. Вирішила, що так зробить гірше собі, лишила інтимне місце брудним. «Вже якось сам помиється» - завірила себе Кіра.

Швидко нанесла шампунь на волосся, змила водою в раковину, що пересувалась на колесах. Витерла волосся та трохи причесала. Не вийшло нічого путнього, адже не слухняні короткі локони стирчали в різні сторони. Лишила так. Швидко вдягнула спідню білизну, вдягнула штани та сорочку.

Миттєво підскочила, коли почула грім на вулиці. Погода почала швидко псуватись. За роботою, не помітила, як пройшло доволі багато часу. Вся увага була націлена на внутрішню боротьбу. То гляне на хлопця, завмерши. То смикне себе за прояв емоцій. Так і не помітила, що на небі зійшлись хмари, окутали все навколо темрявою.

Оскільки вікно було відчинене - відчула запах озону. Наближався дощ. Глянула на годинник, лишалось не менше двох годин до завершення робочого дня. «Не хочу йти до приймальні, побуду біля знайденого. Раптом він прокинеться від грози?» - швидко дала пояснення, що вийшли з глибин свідомості.

Прибравши в палаті, підсунула стілець та сіла поряд. «Чому ти такий гарний?- в думках спитала Кіра, - чому я не можу відірвати від тебе погляд?». Весь час, поки дівчина займалась пацієнтом, він спав, не ворухнувши ні рукою, ні ногою. Відчула незрозуміле хвилювання. «А якщо він не прокинеться?» - від цієї думки сильно стисло серце. Їй було важко навіть думати про те, що цей красень не прокинеться.

Знову простягнула руку, торкнувшись теплої шкіри хлопця. «Ти наче зроблений з каменю. Кожна риса в тобі доскональна. Кожен сантиметр» - думки увірвались в голову, та цього разу, дівчина навіть не намагалась з ними боротись. Вона просто поринула в милування знайденим.

Через деякий час почав накрапати дощ, виспівуючи дивну пісню на карнизах Реабілітаційного центру. На дворі стало зовсім темно. Встала, засмучена тим, що має відірвати погляд від пацієнта. Підійшла до вікна аби закрити його. Знову глянула на хлопця, в котрий раз дивуючись тим, як можна мати таке приємне казкове тіло, коли в зовнішньому світі ти не маєш на це часу. Лише ти, смерть навколо та постійне існування. Зітхнула та закрила вікно.

Несподівано небо розірвала блискавка, освітивши кімнату. Ойкнула та відскочила від вікна. Натрапила на стільчик. За мить, розвернулась та падаючи виставила руки вперед. Саме в цей момент білизна зійшла. Не повіривши своїм очам, відійшла від ліжка. Шкіра пацієнта була зеленуватою, сяяла ніжним місячним світлом. Все тіло наче пульсувало золотими жилами. Вона могла заприсягнутись, як чує сильний та впевнений стукіт серця. Відчула неймовірну силу, що почала тиснути на неї, розходячись хвилями від хлопця.

Ні, не злякалась, не відчувала загрозу. Навпаки, зрозуміла, що їй нічого не потрібно в цьому житті окрім тощо, щоб бути поряд з цим дивним створінням. Адже це точно не людина.

Від цих божественних думок відволік грім, що розійшовся так сильно та гучно, що Кіра притиснула руками вуха. Закрила очі та стиснула зуби. «Що ж це таке?» - розгнівалась та вже не боялась таких проявів емоцій. Наче, розуміла, що поряд з цим знайденим не мала права щось приховати. І не хотіла.

Та коли все припинилось, швидко розплющила очі. Здивуванню не було меж: не було сяйва та пульсації, золота та відчуття сили. Хлопець тихо та спокійно спав у своєму ліжку. Лише сильний дощ нагадував за те, що тут щойно був прояв дива. «Певно, я божеволію» - вирішила та опустилась на стільчик.

Подивившись на годинник, зрозуміла, що робочий час вже завершився. «Куди я піду в таку погоду? - знайшла пояснення аби лишитись, - раптом знову буде блискавка? Тоді я зрозумію, чи це був сон чи ні».

Кіра десь далеко в свідомості відчувала голод, втому.Ще далі, згадувала, що в ТетаАвва є жорсткі правила та устрій життя. Але їй було байдуже. Дивилась на хлопця, ледь всміхалась. Вона була такою щасливою, але не могла пояснити, чому саме.

З часом, почала засинати. Очі злипались, рівний стукіт дощу заспокоював. Протидіяти такій колисковій не було змоги. Спочатку підперла ліжко головою, потім посунулась далі. Не зручно. Підкорившись незрозумілій силі, поклала голову на груди хлопцеві та відчула його тепло. Воно не лише зігрівало, воно шепотіло - «Не бійся, все добре, спи». Заплющила очі.

Останнє, що Кіра відчула, коли провалювалась в сон, це рівний стукіт серця та рука знайденого, що ніжно стягнула хустинку, занурившись в її волосся.