Читати книгу - "Моріс, Ірина Литвин"

Наступного дня батьки відпустили дівчат разом із Морісом на громадський пляж. Вони купили солодку вату. А коли насолодилися смаколиком, пішли кататися на водяних гірках. Поки вони стояли в черзі на гірку, Аня все не зводила очей з трьох дівчат які поряд кидали одна одній м’яч, сміялися та жартували. Раптом одна з них побачила що Аня дивиться на них і зашепотіла щось іншим на вухо. Аня одразу ж відвернула погляд. А дівчата порадившись, направилися до неї.

– Хочеш з нами пограти? – запитала одна з дівчаток. – Нам якраз потрібна четверта подруга щоб грати два на два.

– Залюбки, – сказала Аня. – Але нас троє. Можемо пограти в м’яча три на три.

Дівчата незадоволено скривилися.

– Ми дружимо лише з дівчатами, – відповіла вже інша дівчинка, – а в п’ятьох не можемо грати, бо буде знову непарна кількість.

Аня трохи повагалась, а тоді повернулась до Алі та Моріса і запитала:

– Ви не проти якщо я трохи пограю з ними і потім прийду до вас?

Ті звичайно ж були не проти. Аня побігла до своїх нових знайомих, а Моріс та Аля пішли кататися на гірках. Коли в обід вони поверталися додому, Аня тільки і говорила про нових подруг та про те, як цікаво вони разом грали.

Після обіду Аня взяла свою сумку і почала складати туди ігри та різні смаколики.

– Куди це ти збираєшся? – здивовано запитала мама.

– До подруг, – відповіла дівчинка.

– Моріс і Аля теж ідуть? – поцікавилась мама.

– Ні, їх не запрошували, – відповіла Аня, навіть не глянувши у бік сестрички.

Алі стало дуже неприємно від цих слів. Раніше Аня ніколи не кидала її саму, а тепер навіть не позвала із собою. Мама співчутливо глянула на Алю. Аня зібралася і пішла на загальний пляж.

– Тільки не будь там довго, – стурбовано сказала їй навздогін мама.

Аля і Моріс переодяглися і пішли на свій пляж. Але купатися у Алі взагалі не було настрою. Морісу захотілося якось її розважити.

– Давай збудуємо пісочний замок величезний–величезний, –  запропонував він.

– Давай, – погодилась Аля.

Моріс наніс мокрого піску з моря і вони почали будувати.

– Як ти думаєш, ми нудні? – запитала Аля.

– Звісно ж ні, – відповів Моріс.

– Чому ж тоді Аня не хоче з нами дружити?

– Я не знаю, – здвинув плечима Моріс. – Не думаю що вона не хоче з нами дружити. І не думаю що вона пішла тому що ми нудні. Просто щось зацікавило її там. Я думаю вона повернеться до нас. Вона ж насправді нас любить.

Вони продовжували ліпити і скоро на пляжі з'явився величезний замок, майже в половину зросту Алі.

Аж тут вони побачили як до них йшла Аня. Вона була якоюсь сумною.

– Аню, ти вирішила повернутися?! – радісно скрикнула Аля.

– Так, – відповіла Аня і зніяковіло подивилася собі під ноги.

– Що трапилося? – запитав Моріс, помітивши її сум.

Аня здвигнула плечима:

– У них з'явилась нова подруга і вони більше не захотіли зі мною грати.

– Нічого страшного, – сказав Моріс, – ми можемо пограти у щось разом.

– Та головне, – продовжила Аня, – коли вони не захотіли дружити зі мною, мені стало так сумно і образливо і я подумала що я так само вчинила з вами сьогодні. І мені так соромно. Ви мабуть ображаєтесь на мене?

– Ніскілечки, – заперечила Аля. – Мені теж було сумно коли ти пішла від нас, але тепер я дуже рада що ми знову будемо гратись разом.

Аня посміхнулась:

– Можна мені з вами добудувати замок?

– Так, – відповіла Аля, – ми майже закінчили, треба ще знайти мушлі щоб прикрасити верхівку.

І вони разом побрели пляжем збирати мушлі.

– Морісе, а як відрізняти добрих людей від злих? Іноді ти думаєш що ця людина хороша, а потім виявляється що це не так, – запитала Аня.

– Люди не бувають лише хорошими або лише поганими, в них є і те і те. Часто хороші люди можуть образити когось, навіть ненароком.

– Так як я сьогодні образила вас? Але чому так трапляється?

– Бо ми думаємо про себе і забуваємо про почуття інших.

– Як же мені більше ніколи нікого не ображати?

– Ніяк, – сказав Моріс і задумався. – Ти можеш лише намагатися. Але якщо ненароком когось образиш, ти завжди можеш вибачитися.

Аня посміхнулася і поспішила наздогнати Алю, яка вже назбирала цілу жменю мушель.