Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

***

4 березня, 20.00

вул. Лісова

Стемніло. Будівля поступово спорожніла. Звісно, співробітниці, яка проштрафилась, належало покинути її останньою – їй знайшли додаткове завдання, і відмовитися вона не посміла.

Яскраво горіли вуличні ліхтарі. Віта вийшла на слизький ґанок, обережно дошкандибала до сходинок.

У кишені дзвякнув мобільник. Вона поспішно витягла телефон – якщо це батьки, відповідати потрібно без зволікання, інакше вони почнуть обдзвонювати лікарні, морги і поліцію.

«Реклама від оператора», – зітхнула розчаровано.

Чіпляючись за поручні, спустилася на тротуар. Погляд наткнувся на щільний аркуш оголошення – того самого, яке вранці врятувало мобільник.

«Начальник грубий і агресивний?» – кинувся в очі провокаційний рядок.

Віта гірко посміхнулась. І тут обман… Ну чому люди постійно хочуть нажитися на чужій біді?

Хтось же може повірити! Якась дурепа, у якої вічно очі на мокрому місці, самооцінка нульова і жодного просвіту в житті не передбачається, охоче вчепиться за «соломинку». Віддасть останні гроші заради примарного шансу поліпшити своє буття! Залишиться і без майна, і без надій, і без віри в людей. Буде сидіти в холодній кімнатці, ковтаючи сльози, тоді як шахраї відсвяткують її крах шампанським в «Імперіалі» – найдорожчому готелі міста.

«Хоч висловлю все, що я про них думаю», – Віта, дивуючись власній злобі, натиснула потрібні кнопки.

Накопичений за день негатив потрібно виплеснути. Без сумнівів, пізніше вона обов’язково пошкодує про те, що наговорила грубощів незнайомцям! Але вони цього точно заслужили.

– Агентство «Шарашка та партнер», добрий вечір. Шарашка біля телефону. Чим можу вам допомогти?

Незвичний голос… Як у героя з мультика – трохи писклявий та хрипкуватий. Схожий на дитячий.

– Я ваше оголошення прочитала, – почала Віта, втрачаючи войовничість.

– Уточніть номер.

– Він же у вас висвітився!

– Номер оголошення, будь ласка.

«Божевільня якась», – насупилася Віта.

Потім дійсно помітила в куточку реклами цифри.

– Чотирнадцять. Але я телефоную не для…

– Лісова, 15? – видала слухавка.

«Нічого собі організованість!» – оперативність аферистів вражала.

– Так, Лісова. Але я телефоную не для…

Закінчити фразу знову не вдалося.

– Конкретні побажання?

– Що?

– Точне формулювання того, чого ви хочете, – терпляче пискнули з динаміка.

Віта злегка розгубилася. Вона багато чого хотіла… Ні, не грошей – були б здоров’я та нагода, їх можна заробити. З першим пунктом справи йшли не дуже, проте з другим взагалі ніяких варіантів. Не вміла Віталіна Курочкіна помічати вигоду. Чуйка на бабки, як говорив сусід Вова, не розвинулася.

«Щоб мене поважали», – ледь не ляпнула Віта і сама ж засоромилася. Повагу потрібно заслужити, а не вимагати. Однак для цього теж не завадять певні умови.

– Хочу, щоб на мою думку зважали, – випалила вона на одному подиху. – Але я телефоную вам не тому, що…

– Терміни?

– Та послухайте! У мене немає часу з вами сперечатись! Я хочу сказати, що…

– Записую: терміново. Методи? Допустимий збиток? Моральна відповідальність?

– Про що ви? Я ж кажу, мене це не цікавить! Я намагаюся пояснити, що ваші оголошення…

– Замовлення оформлене і буде виконане найближчим часом. У разі, якщо вас задовольнять наші послуги, ви зобов’язані оплатити рахунок. Агентство не несе відповідальності за ризики, пов’язані з вашою необачністю. Сподіваюсь, ви прочитали угоду користувача номер чотирнадцять до кінця. З усіма питаннями звертайтеся до виконавця. Приємного вечора.

Почулись гудки.

Віта з досадою відкинула рекламу носком чобота. Виходить, це все – не афера, а маячня якогось божевільного? Тоді не варто зв’язуватися. Нехай людина пограється в бога. Можливо, нікому від цього погано не стане.

***

4 березня, 20.05

вул. Лугова

Чорний джип зупинився на світлофорі.

– …Затори на Луговий, Зарічній, Залізничній… – повідомляло радіо.

Водій незадоволено насупився, потягнувся до навігатора. Не варт було заїжджати в цей район. Знав же, що після шостої тут діється казна-що.

Бам!

Щось врізалось у заднє вікно з такою силою, що пішли тріщини.

Розлючений господар автомобіля вискочив на дорогу.

– Хто це зробив?!

Із сусідньої машини крикнули, що ворона. Так-так, звичайна ворона спікірувала з-за рогу, а потім спокійно обтрусилася й полетіла геть.