Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Пані Циндра потяглася до дверей, але я швидко обігнула її та пролізла першою, притримуючи їх для економки. Якщо проявляти себе – то одразу, а чи потрібно воно мені буде, розберуся згодом. Жінка кинула на мене короткий погляд, а тоді зайшла всередину. Я подалася слідом, а тоді застигла – вже вдруге всього за кілька хвилин. 

Кухня була… величезна. Вона займала кілька зал, поєднаних печами й чарівними стрічками для подачі страв. За довгими столами легко вмістилися б кілька десятків кухарів, а в піч можна було б без зусиль запхати середніх розмірів порося. 

Пані Циндра посунула до довгих і високих шухляд, біля яких примостилися й п’ять чайників, але я знову зупинила її, перехопивши за передпліччя. Підсунула жінці стільця й всадовила за стіл – сказувалися роки, які я провела, підробляючи офіціанткою, і тепер думати майже не доводилося.

Економка дивилася на це з все більшим здивуванням в очах, але я намагалася не зважати. Певно, економка починала підозрювати, що з Розмарі щось не так, але мені залишалося сподіватися, що вона спише це на те, що погано знала дівчину, і що вона щойно повернулася з лісу після нападу привида.

А я ж майже фізично відчувала, як спогади Розмарі переплітаються з моїми власними, і все хотіла поринути у заспокійливу рутину, аби зайняти руки і звільнити голову від зайвих думок. 

На щастя, Розмарі знала, де шукати чашки, заварник та  чайне листя. І, на щастя, мої пальці не втратили спритності й тримали великого ножа впевнено – так впевнено, як попередня Розмарі ніколи не вміла. Довелося трохи попітніти, аби зрозуміти, де у цих величезних залах шукати чебрець, м’яту, імбир і лимон. Зрештою я додала у гаряче варево кілька крапель меду, спостерігаючи, як від ароматного настою підіймається пар.

За кілька хвилин я поставила чайник та кілька делікатних чашечок за стіл й сіла поряд з економкою. Та виглядала здивованою, а ще – стурбованою й полегшеною водночас. Вся її мова тіла вказувала, що вона не хоче сидіти, а прагне підскочити й кудись рухатися. 

Та вона тільки вивіреним рухом взяла маленьку чашечку з напоєм й зробила ковток. Я займалася тим, що наливала напій і сомі, і тому ледь не пропустила, як пальці пані Циндри злегка струсилися, а рот привідкрився від здивування – у зовсім неелегантному жесті, якого я ніяк не очікувала від цієї жінки. 

– Що це? – запитала вона. – Чому чай пахне… м’ясом?

Я кліпнула, а тоді зробила це ще раз. Піднесла чашку до носа і зробила глибокий вдих. Що це в них було за листя таке, аби пахнуло м’ясом? 

…але все було нормально. Звичайний запах чаю – м’ята, чебрець, лимон. 

Пані Циндра також принюхалася ще раз. Подріботіла ніздрями, як неспокійна птаха, і зробила ще один обережний ковток. 

– Це… – вона змовкла, а я зробила ковток. Нормальний чай, трав’яний, трохи гостренький. Можливо, не найсмачніший з усіх, що я куштувала, але й нічим м’ясним, чи збав боже, дохлим, точно не віддає. 

 – Мені переробити? – запитала я, здійнявши брову. Вже наполовину піднялася зі стільця, коли економка зупинила мене рукою. 

– Не варто. Це на диво… смачно, хоч я й не очікувала побачити чебрець у трав’яному настої. 

Я стрималася від того, аби з нерозумінням насупитися, але із великим зусиллям. Та зовсім трохи копирсань у пам’яті Розмарі таки прояснили, що в чай тут зазвичай не додавали ані розмарину, ані чебрецю, ані інших запашних трав. 

– Інноваційний рецепт, – відрапортувала я. 

Пані Циндра вже й наче не звертала на мене уваги.

– Я рада, що ти повернулася, Марі, – зрештою сказала вона, опускаючи чашку. Я здригнулася, почувши своє ім’я, а тоді змусила себе сісти спокійно. Після потрапляння в інший світ і смерті така дрібничка, як схоже ім’я вже не мала б мене дивувати. Економка склала долоні перед собою, а тоді подивилася на мене серйозніше.

– Щось не так? – запитала я, суплячись від невідомого голосу, що виринав з рота. Скільки часу знадобиться на те, аби звикнути до цього?

Економка подивилася у вікно, а тоді знову взяла в руки чай. Порцеляна у її руці задрижала, й пані Циндра перехопила своє зап’ястя іншою рукою, аби втамувати тремтіння. 

– Так. І ні, – вона тяжко зітхнула, і її ідеально елегантний фасад повільно сповз з лиця. – Сьогодні вночі я отримала листа. 

Вона потяглася до глибокої кишені своєї сукні й дістала звідти конверт з зірваною восковою печаткою. Я очікувала, що вона прочитає його, але жінка натомість поклала листа на стола й виразно посунула його. 

За мить я потяглася до нього пальцями, відчуваючи, як все тіло холоне. А що, як я не розумітиму мови? Що, як виявиться, що я навіть не вмію тут читати?.. 

На щастя, страх зникнув ще до того, як встигнув по-справжньому розгорітися – бо букви, хоч й виглядали чужорідно й дивно, були мені повністю зрозумілі. 

В конверті з твердого, навіть на вигляд дуже дорогого паперу знайшовся листочок. Навіть не лист – радше просто записка. 

Прибуду завтра вранці й залишуся на цілу зиму. Підготуйте мої покої. 

Арден Елмор.

Я опустила листа, а пані Циндра в цю мить вже стояла на ногах. 

– Тепер ти розумієш, Розмарі, – ніжно сказала вона, забираючи з моїх рук чашку з недопитим чаєм. – Часу розсиджуватися немає! Тож до роботи, і швидше, швидше!