Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

– Оце воно! Диви! Дівчата просять нас з тобою потрясти своїм багатством славним, щоб ті красуні, побачивши жадані форми, дозволили кремезним хлопцям парубкувати з ними.

– Як хочеш, то тряси, а я не буду! Бо “mundi", - це не те, що ти подумав, хоча і сам не знаю, як то перекласти.

– Давай, закінчуй чаклувати швидше, як з’являться дівчата, то й спитаємо на місці. Та дивись мені, клич тільки вродливих! А як будуть страшні, то начувайся!

– Тарас, ти збожеволів! Ми не в змозі вибирати!

– Я попередив! Бо тоді мені плювати!

– Sic transit gloria mundi, - набравши повні легені повітря, я з острахом видавив із себе тремтячим голосом, побоюючись помсти брата у випадку великої невдачі.

Враз, яскравим сяйвом засвітилась чарівна книжка, хтось невидимий зареготав жіночим голосом у хаті та одразу стих. В кімнаті стало темно, наче ми спустилися під землю у глибоку шахту.

– Що ти зробив? Дивись, нам відключили світло! Все спортив! Де дівчата! Який з тебе мольфар? - почав леметувати брат.

– Мовчи! У мене вийшло краще ніж у тебе! Ми зараз щось придумаємо! - відгавкувався я.

Два дурня не знайшли нічого краще, ніж посваритися. Добре, хоч незабаром з’явилось світло, бо ще би в темряві побилися.