Читати книгу - "День всіх знервованих, Софія Малинська"

Стримувати сміх стало майже неможливо. І мені було байдуже, що на мене озиралися.

— Ні, оплата нормальна, навіть дуже… — зізналася я, трохи віддихавшись, — Але я не могла погодитися на його умови. Він хотів, аби на час роботи я мешкала в його будинку. Я вирішила, що це надто підозріло, тож… Краще не ризикувати.

— Ну… Так, — після секундної паузи, пов’язаної, певно, із тим, що сама Ася рік тому мала досвід сусідства із ледь знайомим хлопцем, котрого тепер звала своїм чоловіком, погодилася вона, — Тобто ти ж зовсім його не знаєш! Раптом він якийсь психопат, що збирає порцелянових ляльок і фанатіє від романів Айн Ренд? Чи заїдає молоко оселедцем?

Я пирхнула, кладучи в візок свої улюблені дешеві пластівці по акції.

— Так, ти мене впіймала. Найбільший мій страх — наштовхнутися на примірник “Атлант розправив плечі”.