Читати книгу - "На схилах Карпат, Семенюк Юрій"

В 1756 Пістині отримує Магдебурзьке право. Через самоуправління та відсутність панщини в селі не зазнав активності опришківський рух, хоча в сусідніх Шешорах діяв сам Олекса Довбуш. 

Цікаво, що пісня ''Гуцулка Есеня'' оповідає про справжню дівчину - Ксенію Бурачинську, котра мала пістинська-шешорське походження. 

На той час Пістинь простягалася вздовж річки та мало витягнуту структуру, охоплюючи загалом лівий берег Пістиньки. Село було доволі багатим тому складалося з солеварних будівель. 

Після отримання Магдебурзького права Пістинь почав суттєво розбудовуватися перетворившись в місто, чітко сформувався центр. Саме в цей період до міста почали прибувати поляки, а також євреї та вірмени що займались торгівлею. Окрім традиційного солеварного промислу поширення набуває кушнірство, шевство та керамічний промисел. 

Однак найбільш рушійними в розвитку села виявились ярмарки що сприяли торгівлі. Зараз їх відлунням є пістинський базар. 

Найстаріший будинок Пістиня що-й нині існує побудовано за часів Австрійської імперії, а щодо недавно ним була хата часів Речі Посполитої (орієнтовано в 1740х). Найстаріший нині будинок знаходиться в урочищі Корея (також відомому як Площа). Площа мала вітальний статус - в ті часи там було посаджено явори для тих кого зустрічав схил в місто. 

Зрештою, ярмарки замінили навіть солеварний промисел. Після розпаду Речі Посполитої то приходом Австрійської імперії уряд останньої закріпив за міською солеварною 13000 соток у 1777.

На протязі року в місті проводилося 11 ярмарків, що більше ніж будь-якого населеного пункту регіону. 

Потрібно зауважити що пістинські ярмарки орієнтувалися на худобу. Щоб скупитися приїхали навіть чеські купці з Сілезії та Моравії - вони доїхали до куців а в надвірній за день продавали 6 тис. овець.

В Пістині-ж найчастіше продавали кіз, через що пістичани відомі жителям довколишніх сіл під своєю сленгово-комічною назвою ''козії'', а Пістинь - ''Цапоград''

І сьогодні неподалік вишки східній частині села і досі збереглася хата що займається розведенням десятків кіз. 

Гуцульські ярмарки з'явилися на дрібні (одноденні), середні (дводенні) та великі (чотириденні). Перші відбувалися в Пістині та Яблунові, другі - Пістині та Косові, треті Пістині та Кутах. Саме тому Пістинь вважався торговим центром регіону. 

Будучи куди більш лояльною до українського населення, в 1794 Австрійська імперія сприяла створенню початкової народної школи у Пістині.

В релігійному плані місто також не відставало. Існували дві православні церкви - Церква Успіння Святої Марії та Благовіщення Святої Марії, католицький костьол Святої Трійці та іудейське синагога. Всі вони були збудовані з дерева. Сьогодні в Пістині біля поліклініки зберігся польський, а ближче до гори Голиця - єврейський цвинтарі. 

Вже на карті Галичини кумерберга 1852 та кастрадальному плані території Пістиня 1858 (що знову-ж вказує на важливість міста) помітно збільшилася територія містечка. Пістинька розділяла место на дві частини - на лівому березі розташовувалося середмістя з ринковою площею, релігійними спорудами та живим кварталом. На правому березі розташовувався так званий кут/присілок Вибранівка і курорт-купальня. У західній частині міста була споруджено водяний млин, що виконував функцію сукновальні. 

В центрі Пістиня була споруджена площа ширина якої простягалася в стометрівку з заходу на схід. Її було щільна забудовано з трьох сторін. В центрі було розташовано невеликий квартал з ратуші та крамниць. Північна сторона опиралася в фільварок, а зліва по невеликій вуличці розташовувався католицький костьол Святої Трійці. Ще одна вулиця нерівномірна розділяла площу на північно-західну і південно-східну частини середмістя де було розташовано синагогу. Тодішнє історичне середмістя приблизно припадає сучасному Долішньому куту. 

На північ від середмістя знаходився ще один водяний імлин котрий обслуговував жителів дев'яноста дерев'яних будинків в центрі. 

Свого часу Пістинь оспівував Василь Стефаник що був другом пістинчанина Федора Котюка. 

В 1857 Пістинь офіційно стала містечком. Тоді-ж пістинчани засновують приватну лікарню що нині має вигляд поліклініки. 

Станом на 1870 у місті нараховувалось 2976 мешканців, а в 1880 - 3113, 63 проживали на Вибранівці що була свого роду селом в місті. 

Масштабно розвиваючись в Пістині сильно розвитку не було кушнірство та кожухарський промисел, велася активна торгівля з Коломиєю та Снятином. Причому пістинчани частіше за все створювали киптарі, тоді як жителі косівчани і кутчани довгі кожухи.

За часів колоніальних імперій освіта в Пістині була на доволі низькому рівні. Однокласна школа в 1884 змінилась на двокласну. 

В 1910 в Пістині починає діяти читальня ''Просвіта''.

На той час найбільшим поміщиком села був Ян Яворський що мав 300 га. землі а лісом володів Леонард Тарнавський. Поляки займалися в основному ремеслами, українці землеробством та ремеслом а євреї торгівлею. Не лише село мало власну печатку, вона була і в єврейської громади - P.J.G (Pistyn Juden Gemeinde). 

Не дивлячись на несприятливі умови існування - взимку в одному поміщенні могли знаходитися як люди так і худоба, пістинчани були досить багатими щоб створити приватні лікарню та школу. 

В 1916 Пістинь втрачає статус міста. 

Нажаль, Пістинь втратив свій статус через подальші історичні події - першу та другу світову.