Читати книгу - "Азазель"

«О тридцять п'ятій хвилині по дванадцятій у Підколокольний провулок, до будинку «Московського страхового від вогню товариства» викликали околодочного наглядача Федорука на вимогу калузької поміщиці А. П. Спициної (тимчасово мешкає в готелі «Боярському»). Пані Спицина посвідчила, що біля входу до книгарні, в неї на очах, якийсь пристойно одягнений пан на вигляд років 25-ти вчинив спробу застрелитися — підніс до скроні пістолет, але, мабуть, сталась осічка, і невдаха зник. Пані Спицина зажадала, щоб поліція розшукала молодика і передала його духовним властям для накладення церковного покаяння. Розшук не здійснювався за відсутністю події злочину».

— Ось бачите, а я що говорив! — звеселився Ераст Петрович, почуваючись так, ніби за нього повністю помстилися.

— Зачекайте, юначе, це ще не все, — зупинив його пристав. — Слухайте далі. Сторінка дев'ята.

«Доповідає городовий Семенов (це з Рогозької). Об 11-й годині його викликав міщанин Микола Кукін, прикажчик бакалійної крамниці «Брикін і сини», що напроти Малого Яузького мосту. Кукін повідомив, що за декілька хвилин до того на кам'яну тумбу мосту заліз якийсь студент, приклав до голови пістолет, виявляючи відверте бажання застрелитися. Кукін чув металеве клацання, але пострілу не було. Після цього студент зіскочив на брук і швидко попрямував у бік Яузької вулиці. Інших очевидців не виявлено. Кукін просить про встановлення на мосту поліцейського поста, бо минулого року там же втопилася дівиця легких звичаїв, а від цього торгівлі збитки».

— Нічого не розумію, — розвів руками Фандорін. — Що це за ритуал такий? Чи не таємне товариство самогубців?

— Яке там товариство, — повільно промовив Ксаверій Феофілактович, а потім заговорив усе швидше і швидше, поступово пожвавлюючись. — Ніяке не товариство, добродію мій, а все значно простіше. Тепер і з барабаном зрозуміло, а раніше якось було невтямки! Це все один і той же, наш з вами студент Кокорін бешкетував. Ось дивіться сюди. — Він підвівся і прудко підійшов до карти Москви, що висіла на стіні коло дверей. — Ось Малий Яузький міст. Звідси він пішов Яузькою вулицею, десь із годину потинявся й опинився в Підколокольному, біля страхового товариства. Налякав поміщицю Спицину і рушив далі, у бік Кремля. А вже о третій годині дійшов до Олександрівського саду, де його мандри й закінчилися відомим нам способом.

— Але навіщо? І що це все означає? — вдивлявся в карту Ераст Петрович.

— Що означає — не мені судити. А як було діло, здогадуюсь. Наш студент-білопідкладочник, золота молодь, вирішив зробити всім адьйо. Але перед смертю захотів іще нерви собі полоскотати. Я читав десь, це «американською рулеткою» називається. В Америці придумали, на золотих копальнях. Заряджаєш у барабан один патрон, крутиш і — ба-бах! Коли пощастило — зриваєш банк, ну а не пощастило — прощавай. І вирушив наш студент у вояж по Москві — долю випробовувати. Цілком можливо, що він не тричі стрілявся, а більше, просто не всякий очевидець і поліцію покличе. Це поміщиця-душоспасителька та Кукін зі своїм приватним інтересом пильність виявили, а скільки Кокорін усього спроб зробив — Бог відає. Чи угода у нього з собою була — мовляв, стількись разів зі смертю зіграю, і годі. Вцілію — так тому й бути. А втім, це вже мої фантазії. Ніякого фатального невезіння в Олександрівськім не було, просто на цей час студент уже всю свою фортуну витратив.

— Ксаверію Феофілактовичу, ви — справжній аналітичний талант, — із щирим захопленням промовив Фандорін. — Я так і бачу перед собою, як усе це було.

Заслужена похвала, хоч і від молокососа, була Грушину приємною.

— Отож-бо. Є чому і в старих дурнів повчитися, — напутливо промовив він. — Ви б послужили стільки, скільки я, та не в нинішні висококультурні часи, а за государя Миколи Павловича. Тоді не розбирали, розшукне чи не розшукне, та не було ще в Москві ні нашого управління, ні навіть слідчого відділу. Сьогодні вбивць шукаєш, завтра на ярмарку стоїш, народу пристрашку даєш, післязавтра по корчмах безпашпортних ганяєш. Зате набуваєш спостережливості, знання людей, ну і грубою шкурою обростаєш, без цього в нашім поліцейськім ділі ніяк неможливо, — з натяком закінчив пристав і раптом помітив, що письмоводитель його не дуже-то й слухає, а хмуриться своїй якійсь думці, видно по всьому не вельми зручній.

— Ну, що там у вас іще, викладайте.

— Та ось, не второпаю… — Фандорін нервово поворушив красивими, у два півмісяці бровами. — Кукін цей говорить, що на мосту студент був.

— Звичайно, студент, а хто ж?

— Але звідки знати Кукіну, що Кокорін студент? Був він у сюртуці й капелюсі, та і в Олександрівськім саду ніхто із свідків його за студента не вважав… Там у протоколах усе «молодик» та «той пан». Загадка!

— Самі загадки у вас на умі, — махнув рукою Грушин. — Дурень ваш Кукін, та й квит. Бачить, панок молоденький, у статському, ну й подумав, що студент. А може, око у прикажчика набите, розпізнав студента — адже від рання до смеркання з покупцями справу має.

— Кукін у своїй крамничці такого покупця, як Кокорін, і в вічі не бачив, — резонно заперечив Ераст Петрович.

— То й що з того?

— А те, що непогано б поміщицю Спицину та прикажчика Кукіна якнайліпше розпитати. Вам, Ксаверію Феофілактовичу, не личить такими дрібницями займатись, але, якщо дозволите, я б сам… — Ераст Петрович навіть на стільці підвівся, так йому хотілося, щоб Грушин дозволив.

Збирався Ксаверій Феофілактович суворість показати, але передумав. Нехай хлопчисько живої роботи понюхає, повчиться зі свідками розмовляти. Може, будуть із нього люди. Сказав значуще:

— Не забороняю. — І, випередивши радісний вигук, уже готовий зірватися з уст колезького реєстратора, додав: — Але спочатку будьте ласкаві звіт для його превосходительства завершити. І ось що, голубчику. Вже четверта. Піду я, напевне, додому. А ви мені завтра розповісте, звідки прикажчик про студента взяв.

Розділ третій,

У ЯКОМУ ВИНИКАЄ «ЗУТУЛИЙ ШТУДЕНТ»

Від М'ясницької, де містилося Розшукне управління, до готелю «Боярського», де, судячи зі зведення, «тимчасово мешкала» поміщиця Спицина, було ходи хвилин двадцять, і Фандорін, незважаючи на нетерплячку, вирішив пройтися пішки. Мучитель «Лорд Байрон», який немилосердно стискав боки письмоводителя, завдав таких істотних збитків його бюджету, що витрати на візника могли б суттєво відбитися на раціоні харчування.

Жуючи на ходу пиріжок із червоною рибою, куплений на розі Гусятникового