Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Після того, як Кай поїхав, вони ще довго спілкувалися у переписках. Щодня. Зранку — «добрий ранок, сонце», перед сном — «солоденьких снів,кохаю тебе котику ». Вони ділилися думками, сміялися над дурницями, надсилали одне одному пісні, фото, відео — ніби намагались зшити нитками слів ту відстань, що розділяла їх.
Та переписка була лише мостом. Душа хотіла більше. І коли вони знову зустрілися — цього разу на довше — усе стало інакше.
Не було тієї сором’язливої тиші, незручних пауз. Кай одразу взяв її в обійми, міцно, тепло, мовби ніби не відпускав весь той час. Її усмішка — така щира — була найкращою зустріччю, яку він тільки міг уявити.
Він знову залишився у Леї на ніч, і тепер усе було інакше. Їм було легко — разом. Вони снідали, сміялися над її невмінням правильно смажити яйця. Потім обідали на кухні, де сонце гралося на її волоссі. Гуляли її селом — Лея показувала, де проводила дитинство, де колись падала з велосипеда, де ховалась від дощу. Кай уважно слухав, тримаючи її за руку.
Увечері вони дивилися фільми. І навіть мультики — бо Лея казала, що смішні історії рятують душу. Вона сміялась, коли Кай підспівував пісенькам із мультфільмів, а він не міг відвести погляду від неї — такою живою і щасливою вона була поряд із ним.
І хоча світ навколо залишався тим самим — із турботами, проблемами та шумом — для них усе стихало. Бо були вони.