Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Прихований дар, Аннушка 📚 - Українською

Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прихований дар" автора Аннушка. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 34
Перейти на сторінку:
#5

"Відкривши очі я бачу блакитне небо?

Озираюсь і розумію, що лежу на якійсь галявині. Поруч зі мною на траві бачу сонечко 🐞. Протягаю руку, аби воно сіло мені на палець. Сонечко, здається, з великим бажанням перелітає на мене. Яке воно ж чудове створіння. Живе собі спокій і горя не знає.

-Вже прокинулась?- піднімаю очі в сторону голосу і бачу літню жінку з довгим сивим волоссям за плетеними в косу. Вона посміхнулася і в куточках очей з'явились милі зморшки.

-Доброго ранку! Вибачте, а ви хто? В підкажіть, будь ласка, де я знаходжусь?

-Щодо місця- ти наче в своїй голові, це місце в якому ти можеш зустрітись з відьмами свого роду. А я, Улєчка, твоя бабуся.

-Як це бабуся? В мене померли обидві бабусі. Бути не може!

-Може, люба. Твоя мама заборонила коли-небудь підходити до неї і до тебе. Вона завжди хотіла жити в спокої. А хіба ж відьма може жити спокійно? Ми завжди в бігах. 

-Може дар в мене від тебе?

-Так, він передається від бабусі до онучки.

-Мені здається, що я зараз зійду з розуму. Скільки ще мені треба дізнатися нового?

-Багато, рідна. А зараз до найважливішого. За тобою вже летить дракон 🐉, він тебе визволить. Тож, не зволікай. 

-Але в мене ще є питання...

-Потім задаш, твоє завдання зараз вибратись до мене, а далі прилетиш до мене і я тебе всьому навчу.

-Бабуся, мені страшно. 

-Як знаю, мужайся. Це скоро все закінчиться. Давай, прокидайся, дракоша вже робить в тебе галас..."

Відкривши очі бачу перед собою зруйновані стіни, які ще частково палають. Грати розплавлені вогнем, а на місці грат зелений красень - дракон. Не встигаю здивуватись, а дракон вже бере мене зубами та саджає собі на спину. Ми відлітаємо. Озираюсь і помічаю Вільяма. Він щось кричить нам у слід, але я вже його не чую....

 

 

 

З дракончиком  я лечу вже деякий час. Що найдивніше я навіть не вражена. Я відчуваю себе в польоті так гарно, наче вже колись це робила. Роздумуючи над цим я зрозуміла, що нічого про себе не знаю. Мало цього, виявилось, що я нічого не знаю про свою сім'ю. Такі зміни дуже страшні і моє така спокійне життя стрімко перетворилося в щось невідоме. В цих роздумах я зовсім не помітила, як ми з дракошею підлетіли до якоїсь галявини. Мій спаситель приземлився на ній, хвостом смикнув гілку і з'явились перед нами двері. Це що портал? Але ж портали це легенда. А, точно, Уля, відьми теж легенда. Від такої кількості нової інформації я скоро зійду з розуму.Ми проходимо через портал і потрапляємо на красиву вулицю. Всі будівлі які є на цій вулиці заплетені зеленими рослинами з білими квітками. Поки я з подивом роздивлялась місцевість, портал зник , а дракоша всадив мене знову собі на спину. Тепер ми не летіли, а йшли. Декілька поворотів і я бачу великий будинок із зеленим забором. Взагалі весь будинок був оформлений в зелених відтінках. Дуже красиво. Ми проходимо у двір і ліворуч від мене я бачу трояндовий сад. Які різнобарвні квіти різних кольорів.

Уляна зупинилась. Серед квітів, біля арки, обвитої диким виноградом, стояла жінка. Висока, постава пряма, волосся сиве, заплетене в товсту косу, одягнена в темну сукню з візерунками, які змінювались, коли на них падало світло. Її присутність була спокійною, але водночас потужною, як шелест вітру перед бурею.

Жінка обернулась. Її очі — прозорі, глибокі, як нічне небо — зустрілися з Уляниними. Уляна зробила крок назад: це обличчя… вона бачила його безліч разів. У снах. У видіннях. У глибині дзеркала, коли була дитиною й не знала, чи це гра уяви.

— Уляно, — сказала жінка м’яко. — Тепер ти знаєш мене, правда?

Дівчина стиснула пальці в кулаки.

— Ви… ви з моїх снів. Ви та, хто вчив мене запалювати свічку без вогню… Ви моя...

— Бабуся, — жінка усміхнулась. — Твоя мати не хотіла, щоб ти знала про мене. Вона боялася, що моя кров — а отже, й сила — передасться тобі. Але ми не можемо втекти від себе, доню.

Уляна відчула, як усе всередині неї тремтить. Її руки ледь-ледь світилися — легке срібне мерехтіння, яке вона не могла контролювати ще кілька днів тому, тепер відповіло на присутність бабусі, наче вітало її.

— Чому саме зараз? Чому я бачу вас у реальності, а не в сні?

— Бо ти готова. Твоя сила прокинулася, і тепер ми можемо говорити не тільки уві сні. Настав час дізнатись, ким ти є насправді… і що ти маєш зробити...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 5 6 7 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прихований дар, Аннушка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прихований дар, Аннушка"