Читати книгу - "Вірші про війну, Стружик Лев"

Пролунала в місті повітряна тривога.
Ми завмерли — серце застигло в грудях.
Ми злякалися, запанікували: що це означає?
Мабуть те, що потрібно негайно йти в укриття.

Люди, не зволікайте ні на хвилину!
Не сидіть, не думайте: "Це пронесе..."
У цей час — кожна мить безцінна,
Кожна дія — між життям і смертю межа.

Ідіть в укриття, коли чується сирена!
Не чекайте — це не просто звук.
Це — крик неба, це — знак небезпеки,
Це — шанс врятуватись для всіх навкруг.

Це все не пронесе, як колись...
Це — не гра, не випадковість, не дим.
Це реальність, в якій ми живемо,
Де страх — це звичний наш ритм.

Це коштуватиме вам життя —
Не легковажте долею своєю!
Одна мить байдужості — і кінець...
Нікого не врятує надія без дії.

Нам потрібно усім жити — мирно та спокійно,
Щоб кожна дитина спала без страху.
Щоб кожна мама не тремтіла в темряві,
Щоб кожен день не ніс біду й розплату.

В укритті — ми ближчі один до одного,
Ми стаємо людяніші, справжні.
Там лунають слова підтримки,
Там серце — ще живе і відважне.

І поки зверху гуде і свистить,
Ми тримаємо одне одного за руки.
Бо тільки разом ми сильніші за страх,
І навіть у темряві зберігаємо світло...