Читати книгу - "Шепіт у пітьмі , Дроянда"

Соня сиділа в старій машині поруч із Максимом. Вони щойно вирвалися з покинутої локації, де знайшли докази, які могли змінити все. Вітер грався її волоссям, але холод, що проймав до кісток, йшов не від погоди — від підозр.

— Ми майже на місці, — коротко мовив Максим. — Данило чекає.

Але коли машина зупинилася, Соня не побачила викладача. Натомість перед нею з’явилася Та, кого вона ніяк не очікувала.

— Ірина Павлівна?! — Соня остовпіла.

Її вчителька, завжди строга, майже байдужа в класі, зараз стояла перед нею… у формі. Не шкільній — спецпідрозділу. На рукаві — емблема, яку Соня бачила лише на конфіденційних фото.

— Давно пора було втрутитися, — сказала Ірина Павлівна холодно. — Досить уже з тебе ігор. Де ти поділа картку?

— Яку ще картку? — розгубилася Соня.

Максим різко обернувся:

— Ви сказали, що ми просто передамо її Данилу! Ви обіцяли, що вона буде в безпеці!

— Ми всі щось обіцяємо, — знизала плечима вчителька. — Але іноді правду доводиться приховувати навіть від колег.

Соня відчула, як серце почало битися сильніше. У голові промайнули слова Данила з повідомлення: «Не довіряй усім».

Максим ступив уперед, прикриваючи Соню.

— Ми не дамо вам її забрати. Вона — не просто дівчина. Вона ключ.

Ірина Павлівна похмуро зітхнула, подала знак рукою. З-за дерев вийшли двоє озброєних людей. Один із них — той самий, хто ще кілька годин тому був союзником, а тепер… видався чужим.

— Вони нас врадували, — прошепотіла Соня, розуміючи, що її знову використали.

Але раптом... гул мотора. Збоку зупинився темний мотоцикл, і знайомий голос крикнув .

— Соню, біжи!

Це був Ніл.

Без роздумів, Соня кинулася до нього, мчала, мов куля, серце билося в ритмі втечі. Він простягнув їй руку, і в ту ж мить мотоцикл рвонув з місця. Кулі просвистіли в повітрі, але вони встигли.

Вона озирнулася — Максим стояв, стримуючи Ірину Павлівну. Він залишився, аби прикрити її втечу.

— Ми його не залишимо, — сказала вона крізь шум вітру. — Ми повернемось по нього. Вони не мають права.

Ніл мовчав, але його рука міцно тримала її.

Соню зрадили. Але в ту ж мить вона зрозуміла — з кожною зрадою вона стає лише сильнішою.