Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 272
Перейти на сторінку:
мною сигарету й опустившись у крісло.

Я не знаю, яке справжнє ім'я моєї гості, та, судячи з її вимови, вона француженка. А втім, цього разу мене цікавила не стільки її вимова, як дві стрункі ніжки, що їх вона необережно схрестила перед моїми очима. Я намагаюсь відвести погляд і незручно соваюся в кріслі.

— Вас щось турбує? — невинно запитує гостя.

— Оці ноги…

— Боїтесь, щоб не наступили на вас?

— У переносному розумінні так. На серце.

— Вибачайте. Наступного разу я прийду в бальній сукні. Їх за традицією шиють аж до п'ят.

— Отже, мій приятель наполеглива людина? — запитую, щоб покласти край дурницям.

— Просто нестерпний. Мене тільки дивує, чому ви вирішили діяти не сам, а через нього. Спочатку я була подумала, що ви глухонімий.

— Я соромливий. Надто соромливий.

— Соромливі люди не хваляться своєю скромністю. А втім, ще побачимо.

— І швидко настане це «ще»?..

Жінка кидає на мене швидкий погляд, але тільки промовляє:

— Я страшенно голодна.

— Тут десь є прислужник, але я не знаю, куди він запропастився, — виправдовуюсь я.

— Ви, бачу, знайомі з цим будинком так само, як і я…

— Вгадали, — киваю головою. — Я тут з учорашнього вечора.

— Як же це? — питає Франсуаз, беручи другу сигарету. Підношу їй вогню, потім припалюю сам і двічі глибоко затягуюся для того, щоб виграти час. Тоді пояснюю:

— Це просто неймовірна історія, люба Франсуаз. Увечері, покинувши вашу досить непривітну компанію, ми вирішили зіграти в покер, і наш спільний знайомий програв мені цю віллу…

— … в яку ви негайно ж перебралися, — додає чорнявка. — Що ж, для людини, яка не любить брехні, вигадка непогана. Сподіваюсь, це не єдина страва, якою ви почастуєте мене.

— Боюся, що таки єдина, — скрушно визнаю. — Якщо тільки ми не докладемо спільних зусиль…

— «Еміль, або Про виховання», — сумно вимовляє жінка, гасить у попільниці сигарету й, прикро зітхнувши, підводиться. — Бідолашний Руссо! Та що вдієш… То ходімо, чого ж сидите?

Так ми спільними зусиллями беремось іще за одну справу. За півгодини на столі в холі з'являється щось схоже на холодну закуску: ковбаси, варене курча, рибні консерви і салат. Нестачу їжі якоюсь мірою врізноманітнюють численні пляшки.

Як уже я казав, праця зближує людей. За вечерею ми невимушено розмовляємо про те, про се. З притаманною жіноцтву цікавістю запитує здебільшого Франсуаз, а я задовольняюся відповідями. За шість місяців я набув у цьому певного досвіду, цілком достатнього, аби зрозуміти, що запитання чорнявої, начебто байдужі і на перший погляд зовсім безневинні й щирі, ставляться з метою довідатись про моє минуле, сьогоднішнє і, наскільки це можливо, про майбутнє. Я її, звісно, дурю, імпровізуючи зі сміливістю й легковажністю людини, яка не прагне, щоб їй вірили.

Після однієї такої довгої й вигадливої історії Франсуаз утомленим жестом зупиняє мене:

— Досить. Тепер я маю деяке уявлення про вас. Ви, звичайно, безбожно брешете, забуваючи, що навіть коли людина бреше, в неї іноді прохоплюється правда. Тож краще приступаймо до кави.

Я скоряюсь їй і виходжу на кухню. Жінка йде за мною, стежить за моїми діями. Не зайва обачність, оскільки за своє життя я рідко пив каву і ніколи не готував її. На кухні я знаходжу чималий запас розчинної кави й кави в зернах. Яскраві етикетки розчинної кави викликають у мене більше довіри. Я висипаю в каструлю цілу банку кави, добавляю на око цукру, потім наливаю холодної води і ставлю все це на електроплитку.

Незважаючи на мій рішучий вигляд, мета якого — викликати довіру, Франсуаз заклала руки за спину і скептично спостерігає за моїми діями.

— Бідолашний мій друже, вам бракує не лише виховання, а й глузду, — каже вона, хапаючи посудину і виливаючи з неї все в умивальник. Потім береться за каву сама.

Нарешті кину приготовано, а згодом — і випито. Франсуаз дивиться на свій годинник.

— Мабуть, пора закінчувати ці відвідини, — каже вона, гасячи сигарету.

Ця жінка зовсім не дбає про економію — всі сигарети гасить недопаленими.

— Ви жартуєте? — запитую, намагаючись вгадати, правду вона каже чи жартує. — Бал тільки починається.

— Ах, я й забула про маленьку дрібницю, — відповідає Франсуаз, підводячись.

Вона виходить на середину холу, визивно піднімає до волосся руки, демонструючи свій високий бюст, і майже з прикрістю промовляє:

— Я маю роздягтися сама чи ви допоможете мені?

Я уважно дивлюся на неї, потім відводжу погляд і встаю.

— Ви далеко заходите у своїх жартах, — відповідаю якомога байдужіше.

— Які ж це жарти? — скидає очима чорнява. — Хіба ви не для цього кликали мене? А тепер, коли я до ваших послуг, чомусь вважаєте це за жарт.

— Помиляєтесь, — сухо відказую я. — Я кликав вас не як вуличну дівицю.

— Значить, сталося непорозуміння. Мені здалося, що вам тільки цього й бракує.

Я не маю настрою сперечатися. Жінка розуміє це і збирається додому. Супроводжую її до виходу. Біля дверей вона обертається, кидає на мене швидкий погляд і м'яким байдужим голосом промовляє:

— Фінал трохи не вийшов… Та нічого, це вам буде уроком на майбутнє: в таких справах треба брати до уваги й думку другої сторони.

Махнувши мені на прощання чудовою білою рукою, вона простує у вечірні сутінки, де біліє довгастий спортивний автомобіль. Я повертаюся до холу в настрої, про який не варто й писати.

________

Якщо випадок колись зведе вас із паном Гаррісом, раджу не піддаватися його сумирному виглядові. Наскільки мені відомо, історія не знала жахливішого інквізитора, ніж цей миршавий чоловічок у чорних окулярах і з чорною текою. Кілька днів підряд він запаморочував мені голову п'ятизначними числами й арифметичними вправами, а потім з диявольською посмішкою заходився навчати мене азбуки Морзе. Й не тільки азбуки, а й управ для пальців.

Коли не зважати на тортури, яким піддає мене Гарріс, моє життя на віллі плине без істотних змін. Садівник і прислужник стежать за мною настільки тактовно, що я майже не відчуваю їхньої присутності. Вільні від чисел та азбуки Морзе години я проводжу переважно під жовтогарячим накриттям веранди. Випроставшись у кріслі, неуважливо споглядаю побляклу зелень маслин, густо-зелені помаранчеві дерева і далі — стіну високих кипарисів, думаючи про те, що чекає на мене попереду.

Зрештою, майбутнє неважко собі уявити: думка про нього щоразу викликає неприємне відчуття в шлунку, як після надмірного вживання їжі або від страху.

Я не думаю про майбутнє «взагалі», бо не люблю обмірковувати «взагалі» будь-яку справу: сушити голову одним і тим же обридає, ти це й зайве. Мій мозок зайнятий розробкою необхідних дій для

1 ... 5 6 7 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"