Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

Щось тихенько цокнуло, зашелестіло в повітрі, і в руках Незнайка й Кнопочки ще з'явилося по порції морозива.

Незнайко знову ніби онімів на мить. Однак цього разу він значно швидше прийшов до тями і, з'ївши морозиво, спитав:

— Ще спробуємо?

— Мабуть, можна ще по одному, — сказала Кнопочка.

— Ет, чого там морочитись — «по одному»! — пробурчав Незнайко й, махнувши паличкою, сказав: — Хочемо, щоб був ящик з морозивом!

Бац! Об землю стукнувся великий голубий ящик, схожий на ті, в яких продавці носять морозиво. Незнайко підняв кришку, з-під якої одразу заклубочилась пара, й дістав з ящика дві порції морозива. Закривши ящик і сівши на ньому, як на лавочці, Незнайко взявся гризти морозиво, яке було значно твердіше й прохолодніше від попереднього.

— Оце морозиво! — похвалив він. — Зуби можна зламати!

— Цікаво, ця паличка може тільки морозиво діставати чи ще що-небудь? — спитала Кнопочка.

— Дивачка! — сказав Незнайко. — Це справжнісінька чарівна паличка, й вона все може. Хочеш, шапку-невидимку — дістане шапку-невидимку; хочеш килим-самольот — дасть тобі килим-самольот.

— Ну то давай попросимо килим-самольот і полетимо мандрувати, — запропонувала Кнопочка.

Незнайкові дуже хотілося щонайскоріше вирушити и мандрівку, але він згадав, як страшно йому було летіти на повітряній кулі, котру сконструював Знайко, й сказав:

— На килимі-самольоті не дуже зручно подорожувати, тому що, коли угорі летиш, то нічого не бачиш унизу.

— Ну, тоді треба щось інше придумати, — сказала Кнопочка. — Я десь читала, що бувають якісь поїзди… Ти сидиш, і нічого робити не треба, тому що тебе везе паровоз по залізниці.

— Це я знаю. Нам про залізницю Знайко розповідав. Він її бачив, коли їздив у Сонячне місто по книжки. Але залізниця теж небезпечна річ: там бувають аварії.

У цей час Незнайко побачив Гвинтика й Шпунтика, котрі їхали вулицею на своєму новому автомобілі. Цей автомобіль мав чотири місця, з відкритим кузовом, таким самим, як і попередній, котрого Незнайко поламав, вирішивши покататись на ньому. Але, на відміну від попереднього, цей автомобіль був значно кращий, і мотор у нього був потужніший, бо його приводила в рух не звичайна газована вода, а газована вода з підігрівом.

Побачивши Незнайка й Кнопочку, Гвинтик і Шпунтик помахали їм руками. Незнайко став кричати, що в нього є тепер чарівна паличка, але автомобіль так тріщав, що Гвинтик і Шпунтик нічого не розчули й, збивши хмару куряви, зникли зі своєю машиною у кінці вулиці.

— Ось на чому ми поїдемо подорожувати! — вигукнув Незнайко.

— На автомобілі? — здогадалася Кнопочка.

— Звичайно.

— А забув, як ти на автомобілі покотився з гори? І сам мало не вбився і машину поламав!

— Ет, дивачка! Та я ж тоді водити машини не вмів.

— Наче тепер навчився?

— А тепер мені й учитися не треба. Скажу паличці, що хочу вміти водити, й одразу вмітиму.

— Ну, тоді що ж, — сказала Кнопочка. — Тоді поїдемо на автомобілі. Це справді цікавіше.

Незнайко махнув паличкою і сказав:

— Хочемо, щоб у нас автомобіль був, як у Гвинтика й Шпунтика, і щоб я водити вмів!

Одразу ж у кінці вулиці з'явився автомобіль і швидко під'їхав до Незнайка й Кнопочки. Незнайкові навіть здалося, що це знову Гвинтик і Шпунтик їдуть. Однак, коли автомобіль зупинився, Незнайко побачив, що за кермом нікого не було.

— Ось яка штука! — вигукнув він, оглядаючи автомобіль з усіх боків.

Він зазирнув навіть під машину, думаючи, що водій навмисне сховався внизу, щоб обдурити його. Нікого не знайшовши, Незнайко сказав:

— Ну й що ж, нічого дивного. Чародійство і є чародійство!

З цими словами він одчинив дверці машини, поставив ящик з морозивом на заднє сидіння, а сам сів спереду за кермо. Кнопочка сіла біля нього. Незнайко вже хотів завести мотор, та Кнопочка раптом побачила, що до них іде якийсь малюк.

— Постривай-но, — сказала вона Незнайкові. — Щоб ми, бува, не збили його.

Незнайко підождав, поки малюк підійде ближче, і тут побачив, що це був ніхто інший, як усім відомий Бруднуля Пістрявенький.

Цей Бруднуля Пістрявенький ходив завжди в сірих штанцях і такій же сіренькій курточці, а на голові в нього була сіра тюбетейка з візерунками, яку він називав ярмулкою. Він вважав, що сіре полотно це найкраще в світі, бо воно менше брудниться. Це, звичайно, дурниця і неправда. Сіре полотно брудниться, як і інші, тільки бруд на ньому чомусь менше помітний.

Необхідно нагадати, що Бруднуля був досить смішний коротулька. В нього було два правила: ніколи не вмиватись і нічому не дивуватися. Виконувати перше правило йому було значно важче, аніж друге, тому що коротульки, з якими він жив в одному будинку, завжди примушували його вмиватися перед обідом. А якщо він протестував, то його просто не пускали за стіл. Таким чином, умиватися йому все-таки доводилось, але це не мало великого значення, бо в нього була властивість швидко забруднюватись. Не встигне він, бувало, вмитись, як одразу ж на його обличчі з'являлися якісь брудні крапочки, плямочки й смужки, обличчя швидко втрачало свій природний колір і ставало якимсь перістим.

За це його і прозвали Бруднулею. Він так і лишився б на весь вік з цим іменем, якби не один випадок, що стався у той час, коли до Квіткового міста приїжджав знаменитий мандрівник Циркуль.

Мандрівник Циркуль також був досить визначною особою, про яку варто розказати. Він був дуже худий і довгий: руки довгі, ноги довгі, голова довга, ніс довгий. Штани в нього були картаті й теж довгі. Жив цей Циркуль у місті Котигорошку, де всі мешканці ніколи не ходили пішки, а тільки їздили на велосипедах. Циркуль теж завжди їздив на велосипеді. І такий це був завзятий велосипедист, що йому вже мало було їздити по рідному місту, й він вирішив об'їздити всі міста коротульок, які тільки були на світі.

Приїхавши до Квіткового міста, він повсюди гасав на своєму велосипеді, скрізь совав свого довгого носа й з усіма знайомився. Невдовзі він знав усіх коротульок підряд і не знав лише Бруднулі, котрого мешканці навмисне ховали, тому що боялися, коли б він не осоромив їх.

Багатьом здавалося, що як тільки Циркуль побачить його брудну пичку, то може подумати, ніби в Квітковому місті всі коротульки такі брудні.

Ось тому всі й постаралися, щоб Бруднуля не попадався Циркулю на очі.

Загалом, усе було цілком добре до тих пір, поки Циркуль не зібрався від'їжджати. Того дня нагляд за Бруднулею був чомусь послаблений, і він виліз на вулицю саме в той час, коли мешканці прощалися з Циркулем. Запримітивши в натовпі