Читати книгу - "Небезпечний свідок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ноги самі понесли до телефону. Як на зло, він був зайнятий.
– А ти все зробив, як я казала? – запитувала жінка з забинтованим лівим вухом. – У Петрика зійшла ґуля на лобі?… На вулицю його самого не випускай, бо вже й дітей крадуть. Жах, що в місті діється! Крадуть, ґвалтують, вбивають! Того молоденького лейтенантика, котрого по телевізору показували, ще дотепер не знайшли. У тебе скільки купонів залишилося?… Скажеш пані Лесі, нехай піде до пані Олі і попросить тих уколів, що ти мені у вівторок приносив…
Ще й Михайло-Майкл нетерпляче, мов молодий жеребець, тупцював за жінкою, мабуть, своїм кралям, тим, що вчора до нього приходили, дзвонитиме. Я, примруживши одне око, скоса зорив на жінку і раз по раз поглядав на годинник. Скільки ж то можна балакати?! І пристрій, котрий за три хвилини, якщо не кинути ще одну монету роз'єднує, зараз чомусь не спрацьовує. Телефонують, говорять скільки хочуть майже задурно, ніякої поваги до черги!
Нарешті жінка повісила трубку, але вступатися й не думала. Поволі дістала з кишені гаманець, довго шпорталася і, повернувши до мене розгублене обличчя, мовила:
– У вас, перепрошую, не буде двох копійок?
– Не буде! – гримнув я, однак наступної миті пошкодував, що грубо повівся з жінкою і, щоб якось виправдатись, віддав свою монету.
Ще до знайомого, Сидора Мойсейовича, телефонувала, питала чи Марта Олексіївна вже на роботу вийшла. Хвилин десять на запитання в неї пішло. Люди, майте совість, мені також подзвонити треба! Не буду ж я Наталю з ліжка піднімати.
Відійшла жінка, почав вертіти диск Майкл, і все за ланцюжок шарпав, перевіряв, чи міцно тримається, наче він з тієї компанії, що слухавки у телефонів-автоматів одривають. Отак може і апарат зіпсувати, відірве дротик і – капець, автомат лише один у лікарні!
– Покличте Віру з п'ятого поверху, тридцять восьма кімната.
Кликали дванадцять хвилин, я засік час по годиннику.
– Хава, привіт! – почав Михайло. – Вже дрихнеш? А де Лялька?… Ну, розказуй, як час без мене проводите?… Скажеш Князю, нехай прийде в лікарню – діло є…
Ще хвилин п'ять я терпляче чекав, потім поторгав його за плече.
– Там спирт сестра дає, тим, хто з важкими травмами, по п'ятдесят грамів, не хочеш вмазати?
– Хава, я тобі потім передзвоню! Біжу кайф ловити! – хутенько почепив трубку, роз’явив рота, кліпнув здоровим оком і недовірливо запитав:
– Не брешете? Справді по п'ятдесят грамів?
– Піди, спитай, якщо не віриш. Тільки добре попроси, бо не всім дає.
Набираю номер, хвилююся. Знову шурхіт, клацання, уривок розмови, нарешті довгі гудки і її мелодійний голос.
– Це знайомий з «Млинців» турбує, – кажу тихо.
– Слухаю вас, добродію з «Млинців», не можу, правда, пригадати, щоб ми знайомилися.
– Мене Сергієм звати…
– Дуже приємно. Яке у мене ім'я – ви знаєте. Мушу адміністрації повідомити радісну звістку – сумочка знайшлася!
– Шкода, – відказав я.
– Що шкода? – перепитала вона.
– Що знайшлася…
– А ви вчора й справді до кафе ходили?
– Так, півгодини чекав… Можна, я вам ще зателефоную?
– У мене таке враження, якщо скажу ні, ви однаково не відчепитесь. Кажіть правду, навіщо я вам потрібна, бо кладу трубку?
– Сподобалися ви мені дуже, закохався, – мало не крикнув я, аж хворі, що ходили по коридору, вуха нашорошили.
– Та невже? Не меліть дурниць і не смішіть людей!.. У такий час не до кохання. Тим паче, кажете не щиро, я вас не бачу, але відчуваю – переграєте. Не хочу вас, Серьожо, ображати, може ви й добра людина, однак мушу зауважити, що вам потрібну більше незалежних газет читати, а не прозу Фіцджеральда.
– Хіба у нас є такі газети? – запитав, зціпивши зуби, слова про Серьожу, додало злості. – Від когось вони мусять бути залежними. Від редактора, видавця, зрештою, від звичайних людських емоцій. Ще далеко нашим газетам до незалежності, тобто до справжньої об'єктивності. Ви в якій партії?
– Яке це має значення? А ви не комуніст часом? Не з органів, котрі у шпарку зазирають?
– Не хвилюйтеся, я людина нейтральна.
– Ага, так ви мені й скажете. Хіба тепер можуть бути нейтральні?
– Не зовсім нейтральний, – сказав я. – Невже вам не хочеться залучити до своїх лав ще одною співчуваючого, прогресивно мислячого? Керівництво партії вам цього не подарує!
– А якщо ви провокатор, шпигун? Звідки я знаю, що у вас за душею.
– Як вам, Наталю, не соромно! – обурився я. – Ображати людину, такими словами кидатися. Самі ж тільки-но сказали, що я порядна людина!..
– Перепрошую, але ви, мабуть, трохи недочуваєте. Я сказала – добра людина, вставивши слово може. А це не одне й теж.
– От я вам і пропоную з'ясувати, яка я людина, зустрінемося, поговоримо, – відказав спокійно, розважливо.
– Невже гадаєте, що ваша особистість мене зацікавить?! Ви, здається, хотіли лише зателефонувати, чи апетит під час розмови розгорівся?
– Не апетит, а почуття, – виправив Наталю. – До речі добродій з «Мерседесу» вже спить, чи він удома не ночує?
На мить запала мовчанка.
– Забагато хочете знати! – нотки злості бриніли в її голосі, певне, я ненароком зачепив болючу тему. – Мені не подобаються чоловіки, котрі багато запитують.
– Навіть такі, які беруть у вас інтерв'ю?
– Слухайте, я ніяк не збагнути, хто ви і що вам потрібно?
– Зустрітися з вами, – щиро зізнався, відчуваючи, що жінка сердиться, зараз вона кине трубку. – Ще кілька слів скажу і – все.
– Ви починаєте мені набридати! Кажіть швидше!
– Я вас знайду завтра і все скажу, домовилися?
– Не знайдете, – сказала і поклала трубку.
Болісне почуття самотності обгорнуло мене. Нестерпний гніт безсилої люті шкрябав серце. Прокол, одержав відкоша. Зовсім не так я уявляв кінцівку розмови. Не треба було зачіпати вусаня в смугастій кепці, котрий на іномарці їздить. Цікаво, хто ж він? Чоловік, соратник по партії? На зібрання осередку поспішали, на мітинг? Чого ж це за ними «Волга» з двома антенами їхала?… Хвилиночку, а за ким «Жигулі» з двома пикатими молодиками котилося? За тобою, друже! Пригадав розмову з Богданом Івановичем про товаришів, які в лікарню приходили, а ще той шурхіт, клацання, наче вмикалась міжміська…
Піт умить скропив чоло, бридкий страх заполонив у свідомість. Оце вскочив у халепу! За нею стежать, телефон прослуховують і я теж втрапив у їхнє поле зору. Виходить, те, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечний свідок», після закриття браузера.