Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Щаслива суперниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива суперниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щаслива суперниця" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 92
Перейти на сторінку:
й упорядкувати дорогу, що вела до Гронвуду, а значить, цього року приплив торговців буде ще більшим. Тепер я взявся до облаштування причалів на Уїссі, почав розсилати запрошення знаті, повідомляючи, що на торгах у Гронвуді будуть виставлені коні нової породи, виведеної в моїх стайнях. З одного боку, я розпродам своїх коней, а з іншого — спробую помирити тих, кого встигла посварити Бертрада.

Я навідав Незербі та інші манори, а також пасовиська й кошари, спостерігаючи за тим, як стрижуть овець. У Норфолк здавна наїжджали торговці з Фландрії, вовна наших тонкорунних цінувалися в них як ніяка інша, тому займатися вівчарством у графстві було куди прибутковіше, ніж вирощувати хліб або овочі.

Я мав намір продати вовни цього року не менше, ніж на триста-чотириста фунтів, тому не тільки спостерігав, як іде робота, а й сам часом брав у руки ножиці, роздягався до пояса та брався до роботи нарівні з орендарями й селянами. Проста праця дозволяла відволіктися від сумних думок, які не давали мені спокою.

За тиждень до відкриття ярмарку в Гронвуд прибула моя дружина, й відразу стало зрозуміло, що вона рішуче прагне примирення зі мною — незважаючи на те, що я не поспішав послати по неї в абатство. Бертрада не застала нікого в замку й негайно подалася розшукувати мене серед пасовиськ і кошар. Я повинен був передбачати цей її крок, але тепер уже нічого не міг вдіяти — її поява виявилося для мене несподіванкою.

Бертрада ж сяяла у своєму вбранні з переливчастого оксамиту барви старого вина, її прозора чорна вуаль іскрилася золотими візерунками, а висока шапочка з пласким верхом мала вигляд корони. Вона наблизилась і опустилася в настільки стрімкому реверансі, що клаптики вовни, які засівали землю, розлетілися навсібіч, немов пластівці снігу в заметіль.

Я з жалем відпустив вівцю, яку нагледів для стрижки, і не поспішаючи витер піт із чола тильною стороною кисті. Мої долоні були замащені салом, яким просочилася вовна, й не могло бути й мови про те, щоб я взяв дружину в обійми.

Зусібіч на нас дивилося безліч очей, навіть стригалі покидали роботу.

— Слава Ісусові Христу, міледі. Прошу пробачення, що ви застали мене в неналежному вигляді.

Вона намагалася здаватись шанобливою і задоволеною. Але коли посміхнулася, я помітив тонкий шрам, що перетинав її верхню губу. Він був уже майже непомітний — обличчя моєї дружини значно більше псував вираз бридливості й зневаги до заняття простолюду, якому я віддавався.

— Чудово, мілорде! Я застаю вас, зятя короля й володаря цілого графства, за настільки грубою справою. Та ще в таку спеку. Пил, бруд і сморід. Фе! Чи не здається вам, що при цьому страждає і моя гідність?

Бертрада залишалася Бертрадою. Її вдавана смиренність копійки не була варта, й люб’язність — так само. У першу чергу її цікавили подарунки, привезені мною з Леванту, а також подробиці церемонії присяги, що відбулася в Ле Ман. Побіжно вона повідомила, що, дбаючи про порядок у замку, виписала з Франції нового доглядача-каштеляна, з яким я вже, ймовірно, познайомився. Я кивнув. Мені, звісно, відрекомендували цього чорнявого француза, але я ще не мав можливості скласти про нього думку. Не дочекавшись похвали за свою ретельність, Бертрада ще раз висловила невдоволення та почала прощатися.

— Якщо ви, мілорде графе, не бажаєте поїхати зі мною, повертайтеся до своїх смердючих овець. Ненавиджу запах кошари й боюся, що після цієї поїздки шлейф моєї сукні доведеться мити з найміцнішим лугом.

Я її не затримував. Але ввечері, сидячи біля відчиненого вікна в соларі, ми цілком спокійно розмовляли, обговорюючи майбутній прийом гостей у Гронвуд-Кастлі, пов’язаний із ярмарком. Я перелічував імена запрошених, Бертрада рекомендувала, кого й де варто розмістити, але часом я помічав, як хижо здригається рожевувата смужка шраму в неї над губою — ніби вона намагається приховати посмішку. Напевне, вона не сумнівалася, що в результаті її інтриг серед скликаної мною знаті спалахнуть сварки, й уже тоді вона побавиться! Але я пам’ятав і про те, що зараз Бертрада прагне до примирення, а значить, готова йти мені назустріч. А мені було необхідно, щоб вона взяла всі турботи про гостей на себе.

Щоб підкріпити своє прохання, я підніс їй привезені зі Сходу подарунки: маленьку кумедну мавпочку, рідкісні ласощі, запашні притирання, тонкі, як дим, вуалі.

Підношення вбивці мого сина… Але ми повинні були знову навчитися існувати разом. Лише існувати, бо нічого більшого я не міг. Навіть доторкатися до цієї жінки. І коли пізнього вечора ми лягли, то влаштувалися на протилежних кінцях широкого ложа, не роблячи ні найменших спроб до зближення. Хоча обоє не спали.

Я прикрив очі зігнутою в лікті рукою. Проведене мною минулої осені дізнання дійсно підтвердило, що загибель Адама — нещасний випадок. Але дещо мене бентежило й сьогодні. Наприклад, непояснене падіння Бертради з коня того ж дня, коли їй довелося пішки добиратися до замку. Інша справа, коли взимку її скинув із себе Набіг. Це був дужий, норовливий кінь, мені самому часом непросто було з ним упоратись. Але Бертрада вирушила на прогулянку на чудово виїждженій білій кобилиці, відомій своєю лагідністю. І Адам повернувся з фенів саме на цьому коні. Причина? Нібито білу арабку виявили без вершниці біля Тауер Вейк, і Гіта дозволила Адамові верхи на ній поїхати в Гронвуд. Але як кінь Бертради виявилася у володіннях Гіти? Що там знадобилося графині?

Півроку тому я не ставив запитань, а ладен був накинутися на Бертраду й розтерзати її на шмаття. Добре, що поруч виявився Пенда й утримав мою руку. Але й Бертрада здивувала мене. Щоб довести свою невинність, вона простягла долоню над полум’ям свічки й тримала доти, поки не запахло горілим м’ясом.

— Душею своєю і серцем присягаюся, що не хотіла вбивати Адама! — промовила вона, скрикнула й знепритомніла.

1 ... 5 6 7 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива суперниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива суперниця"