Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Місто кісток 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто кісток"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто кісток" автора Кассандра Клер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 157
Перейти на сторінку:

– Поліцію це не зацікавить, допоки ти не пред’явиш їм тіло, – сказав Джейс. Притискуючи до себе поранену руку, він пробирався через дроти до Клері. За ним ішов Алек, похмуро дивлячись під ноги.

Клері глипнула на те місце, де зник юнак, і промовчала. Там не було ні краплини крові, нічого не вказувало на те, що юнак колись існував.

– Після смерті вони повертаються у рідні виміри, – пояснив Джейс. – Якщо тобі раптом стало цікаво.

– Джейсе, – прошипів Алек. – Обережніше.

Джейс лише махнув рукою. Моторошні плями крові залишили слід на його обличчі. Та, як і раніше, він здавався їй левом. Такі ж широко посаджені світлі очі та волосся кольору бурштину.

– Вона бачить нас, Алек, – сказав він. – Вона й так уже забагато знає.

– Що мені з нею робити? – запитала Ізабель.

– Відпусти її, – тихо мовив Джейс.

Ізабель глянула на нього здивовано, майже сердито, але сперечатися не стала. Батіг сковзнув, звільняючи руку Клері. Вона потерла зап’ястя і задумалася, як їй звідси вибратися.

– Може, варто взяти її з собою? – спитав Алек. – Б’юсь об заклад, Годж хотів би поговорити з нею.

– Нізащо ми не приведемо її до інституту, – сказала Ізабель. – Вона з приземлених.

– Хіба? – м’яко заперечив Джейс. Його тихий голос був для Клері страшнішим, ніж роздратування Ізабель чи гнів Алека. – Чи стикалася ти з демонами, мала? Зависала з чаклунами, спілкувалася з Дітьми Ночі? В тебе…

– Мене звуть не «мала», – перебила Клері. – І я уявлення не маю, про що ти говориш. – Тієї ж миті внутрішній голос перепитав її: «Хіба? На твоїх очах безслідно зникло тіло. Джейс не божевільний, ти просто хочеш у це вірити». – Я не вірю в демонів, чи що там ще…

– Клері? – почувся голос Саймона. Вона обернулася. Він стояв біля дверей службового приміщення. Один зі здоровенних вишибайл, які біля входу ставили на руки штампи, був поруч із ним.

– З тобою все гаразд? – Він вдивлявся в темряву. – Чому ти тут, сама? А де ж ті хлопці з ножами?

Клері здивовано поглянула на нього, потім повернулася до Ізабель, Алека та Джейса, що досі стояв у своїй закривавленій сорочці з ножем у руці. Він посміхнувся їй і знизав плечима, немов вибачаючись. Очевидно, Джейс знав, що ні Саймон, ні вишибайло не бачать їх.

Клері вже також не дивувалася. Вона повільно обернулася до Саймона, уявляючи, як виглядає, стоячи сама в сирому службовому приміщенні, з ногами, заплутаними в яскраві пластмасові дроти.

– Мені здалося, що вони ховаються тут, – сказала вона невпевнено. – Але бачу, що ні. Перепрошую.

Вона перевела погляд із Саймона, вираз обличчя якого зі стурбованого став присоромленим, на вишибайла, який виглядав лише роздратованим.

– Я помилилася.

За її спиною захихотіла Ізабель.


– Я не можу в це повірити, – торочив Саймон, а Клері, стоячи на узбіччі, відчайдушно намагалася піймати таксі. Поливально-мийні машини вже пройшлися вулицею, поки підлітки були в клубі, і під ногами виблискував вологий чорний асфальт.

– Я знаю, – погодилася вона. – Думаєш, ми таки зупинимо хоч якусь таксівку. Куди всі зібралися опівночі в неділю? – Вона повернулася до нього, знизуючи плечима. – Як гадаєш, на Х’юстон-Стріт нам би пощастило більше?

– Я не про таксі, – пояснив Саймон, – я про тебе. Я не вірю, що ті юнаки з ножами просто зникли.

– Може, й не було ніяких хлопців із ножами, Саймоне, – зітхнула Клері. – Можливо, у мене багата уява.

– Не може бути, – Саймон підніс руку, але зустрічні таксі промчали повз, обливши їх водою з калюж. – Я бачив твоє обличчя, коли увійшов. Ти виглядала такою шокованою, наче побачила примару.

Клері згадала Джейса з його хижими котячими очима. Вона глянула на своє зап’ястя, де досі виднівся тонкий червоний слід від батога Ізабель. «Ні, не примару. Дещо дивніше», – подумала вона.

– Я просто помилилася, – сказала дівчина втомлено. Цікаво, чому вона не хоче сказати йому правду? Можливо, він вважатиме її божевільною. Було щось у тому, що сталося, щось у тій чорній крові, що скрапувала з Джейсового ножа, щось у його голосі, коли він спитав: «Чи спілкувалася ти з Дітьми Ночі?» – що вона не хотіла ні з ким ділити.

– Це була до біса прикра помилка, – сказав Саймон. Він озирнувся на клуб, до якого, як і раніше, на півкварталу тонкою лінією розтяглася черга. – Сумніваюся, що нас іще колись пустять сюди.

– А тобі що з того? Ти ж не терпиш «Пекельного лігва». – Клері знову здійняла руку, побачивши жовте авто, що наближалося до них крізь туман.

Цього разу таксі з виском зупинилося біля них. Водій посигналив, наче це він мав привернути їхню увагу.

– Нарешті нам пощастило, – Саймон відчинив дверцята таксі й прошмигнув на вкрите пластиком заднє сидіння. Клері всілася поряд, вдихаючи знайомий запах усіх нью-йоркських таксі: суміш сигаретного диму, шкіри та лаку для волосся.

1 ... 5 6 7 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто кісток», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто кісток"