Читати книгу - "Поклик Ктулгу"

За їхніми словами, вони вшановували Великих Старих, які жили сторіччя до того, як на землі з’явилися люди; і ці Великі Старі спустилися на юну землю з небес. Тепер вони сховалися під землю та в глибини морів; проте їхні мертві тіла повідали свої таємниці уві сні першим людям, які й започаткували культ, що ніколи не помре. Саме таким був їхній культ, і заарештовані запевняли, що він завжди був і буде довічно, прихований від сторонніх очей у віддалених пустелях і темних місцях по всьому світу, доки не прийде час і не прокинеться великий жрець Ктулгу у власній кам’яній темниці у славетному підводному місті Р'лієг і знову пануватиме на землі. Одного дня він покличе, коли зірки на небі стануть певним чином, а таємничий культ завжди напоготові звільнити свого верховного жерця.

Більше нічого дізнатися не вдалося. Це була така таємниця, що навіть тортури були безсилі. Люди не єдині розумні істоти на землі, оскільки із темряви виходять створіння, щоб навідати купку вірян. На землю являються не Великі Старі. Ніхто з людей ніколи цих Старих не бачив. Вирізьблений з каменю ідол — великий Ктулгу, проте жоден не міг сказати, чи інші істоти нагадують цього верховного жерця. Жодному несила було прочитати стародавні письмена, однак зміст написаного переходив із вуст до вуст. Не був таємницею ритуальний наспів — про нього ніколи голосно не кричали, лише згадували пошепки. У наспіві мовилося: «У кам’яній темниці у величному місті Р’лієг померлий Ктулгу спить довічним сном, очікуючи на свій час».

Лише двох затриманих було визнано осудними та повішено за вироком суду, решту перевели до різних спеціалізованих закладів. Усі заперечували участь у ритуальних убивствах — натомість твердили, що вбивали Чорнокрилі, які являлися до них зі стародавніх місць зборів у лісі, населеному привидами. Однак щодо цих таємничих чужинців зрозумілих пояснень так і не отримано. Майже всім, що спромоглися дізнатися поліціянти, вони завдячують старому, як Божий світ, метису на ім’я Кастро, який переконував, що колись ходив до дивних портів та розмовляв із безсмертними ватажками культу в горах Китаю.

Старий Кастро пам’ятав дещо з огидної легенди, на тлі якої блякнули теорії теософів і саме існування людства на землі здавалося чимось скороминущим та випадковим. Цілу вічність у світі панували Інші, мешкали Вони в славетних містах. Їхніх Нащадків — як запевняв його безсмертний китаєць — і досі можна знайти на островах у Тихому океані. Величезні, неокатані та необроблені — циклопічні — камені і є ці Нащадки. Вони всі дуже давно померли, ще до появи людства, проте існує магія, що здатна відродити їх, коли зірки на небі знову опиняться у певному місці у колі вічності. Насправді Вони самі спустилися з небес і принесли із собою свої статуї.

За словами Кастро, ці Великі Старі — істоти не з плоті та крові. Вони мають форму — невже цей народжений на небесах витвір тому не ліпший доказ? — проте форма — зовсім не головне. Коли зірки на небі вишикуються своїм порядком, Вони матимуть змогу крізь небо занурюватися в інші світи; однак коли зірки не на своїх місцях — Вони мертві. Проте загалом Вони більше не живі, однак насправді і не померли. Вони всі лежать у власних кам’яних домівках у славетному місті Р’лієгу, під чарами могутнього Ктулгу задля чудового воскресіння, коли зірки та земля вчергове будуть готові до їхньої появи. Але весь цей час сила зовні має служити задля того, щоб вивільнити їхні тіла. Ті самі чари, які зберігають їх незайманими, перешкоджають їм зробити перший крок; тож їм залишається лише лежати у темряві та розмірковувати, у той час коли плинуть незліченні мільйони років. Їм відомо про все, що відбувається у всесвіті, проте їхня здатність розмовляти перетворилася на силу думки. Навіть тепер вони спілкуються у своїх могилах. Коли після безмежного хаосу з’явилися перші люди, Великі Старі звернулися до найчутливіших поміж них уві сні, оскільки лише в такий спосіб їхня мова спромоглася дістатися хтивого розуму ссавців.

А потім, як шепотів далі Кастро, ці перші люди заснували культ вшанування невеличких ідолів, яких явили Великі Старі і привезли їх із темних зірок у потаємних скарбницях. І цей культ ніколи не зникне, доки зірки знову не вишикуються у певному порядку, а таємничі жерці не викличуть великого Ктулгу із могили задля того, щоб він повернув до життя своїх служок та відновив власне панування на землі. Цей час легко буде пізнати: тоді людство стане подібним до Великих Старих — вільним та несамовитим, за межами добра та зла, коли закони і мораль буде потоптано і всі люди волатимуть, убиватимуть та втішатимуться, і потім вивільнені Великі Старі навчать їх нових способів кричати, вбивати, розтлівати — увесь світ охопить нищівний екстаз і свобода. А доти культ, відправляючи відповідні ритуали, повинен пам’ятати про ці давні способи та зберігати в таємниці пророцтво про їхнє повернення.

За сивої давнини обрані розмовляли з похованими Великими Старими вві сні, однак потім щось сталося. Славетне кам’яне місто Р’лієг зі всіма монолітами та могильним камінням пішло під воду, і ці глибокі води, сповнені первородної таємниці, зімкнулися настільки щільно, що навіть думка не могла подолати товщу води — примарний зв’язок обірвався. Проте пам’ять не вмирала, і верховні жерці сказали, що місто знову підійметься з глибин, коли зірки вишикуються у певному порядку. І тоді з надр землі з’явилися чорні духи, застарілі й таємничі, сповнені туманних натяків, які підібрали в печерах під забутими морськими глибинами. Однак про них старий Кастро розповідати не наважився. Він поспіхом обірвав сповідь, а потім жодними вмовляннями чи то хитрощами не можна було витягти з нього одкровення. Щодо зросту Великих Старих — він також, як не дивно, відмовився відповідати. Осередок культу, на його думку, десь серед непрохідних арабських пустель, там ховається недоторканий Ірем — Місто Стовпів. Цей культ не мав жодного стосунку до європейських чаклунів та відьом — по суті, останні про нього навіть не знали. У жодній книзі не було й натяку на нього, хоча безсмертний китаєць запевняв, що в «Некрономіконі» божевільного араба Абдули Альхазрета криється подвійний зміст, який спочатку мали б читати, як годиться, особливо цей римований двовірш: