Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Незвичайні пригоди бурсаків 📚 - Українською

Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незвичайні пригоди бурсаків" автора В. Таль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 104
Перейти на сторінку:
сказав, хто вони такі.

– А-а! Значіт, попи в ікрє. Батямі нам будєтє, – догадався старший.

Усі москалі засміялися.

– А вон тот батя уж больно вєлік. А как разжірєєт, так бєда, – сказав кухар, указуючи ложкою на Марка.

– Настоящій мєдвєдь. Мішка, мішка, попляші, в тєбя ножкі хороші, – додав ще хтось жартливо.

Усі сміялися.

– Ну, будєт вам, рєбята! – зупинив суворо старший. – Нєчєво зря чєсать язикі. Всє люді как люді. Наряді любого із вас в такой балахон, то і получітся чудак.

Спитавши в Самка, куди вони йдуть, і взнавши, що до Чернігова, старший далі не розпитував. А про себе сказав, що вони зі Смоленська, їдуть до Києва. Їхали байдаком, а тепер на конях поїдуть горою. А ось їм отут сталася пригода: заґавився дядько-візник, а коні завернули в сагу, загруз дуже віз так, що коні не витягли і довелося розпрягати. А оце вони порішили одпочити та трохи підгодуватися, а потім уже думати щось біля воза: хоч ще спробувати витягати, хоч розвантажувати. А не хотілося б лізти в грузьку калюжу.

Зварився куліш. Сідають москалі навколо казана, добувши з-за халяв ложки.

– Садісь і ви, молодиє отци, – присогласив старший бурсаків.

Самко одмовляється, дякує. Марко мовчить.

– Да что там. Садісь і всьо. Попробуєтє солдатской похльобкі, – каже старший, Андронов. – Дай-ка, брат, запасниє ложкі, – сказав він одному з москалів.

– Садісь, отци, і ладно. Похльобкі хватіт на пятнадцать душ. Святой нє святой, а однім духом нє прожівьош. Попробуйтє казьонной піщі, – забалакали москалі до бурсаків.

Андронов дав одну ложку Самкові, а другу встромив у руку Маркові. Підсіли до казана й вони.

Правду казали москалі, що того кулішу на багатьох вистачить. До того ще куліш був не дуже смачний, а хліб такий, що хоч коників ліпи, а через те всі швидко наїлися, в тому числі й Самко. Більша половина страви лишилася в казані. А біля казана сам Марко.

Він спершу, коли сів їсти, то сьорбав той куліш якось ніби соромливо, поглядаючи на всіх з-під лоба, а потім почув себе сміливіше і їв із смаком на увесь рот, а ще далі – так захопився їжею, що забув про все на світі. Не звернув навіть уваги на те, що всі вже давно покинули їсти та посідали оддаль від казана. А він собі, запихаючи в рота шматок за шматком глевкий солдатський хліб, нахилився над казаном та добирав з нього до краю. Уже аж тоді він опам’ятався, коли нічого не лишилося на денці, та не було ні шматка хліба.

Москалі стежили за тим, як їв батя, та здивовано й мовчки поглядали один на одного. А коли він кінчив їсти та, облизуючи ложку, глянув на всіх і, немов засоромившись, одсунувся від порожнього казана, тоді вже всі разом зареготали на всю долину. А Марко, почуваючи себе ніяково, кліпав очима, неначе вчинив якусь велику провину.

– Го-го-го! Вот так батя! Єму нужен будєт большой пріход, а в нєбольшой дєрєвушкє он весь мір об’єст. Вєдь ето, братун, он за восьмерих справілся. Да нам всєм за цєлий день не одолєть столько хлєба, сколько он в одін прісєст уложіл! – казали, регочучи, москалі.

Самко не дивувався, він знав, що Марко і в бурсі не наїдався ніколи. Щоразу після трапези він збирав зі столів недоїдки хліба в поли своєї кути, ішов на сінник, а літом де-небудь у бур’яні кінчав усі шматки до крихти. Колись братські пекарі спробували нагодувати його досхочу різними стравами, що готували окремо для старших ченців. Годували його, годували, а він усе їв, не одмовляючись. З’їв сам усе, що готувалося на п’ятьох. Злякалися пекарі, думаючи, що він переїв надто та ще пропаде. Аж він, поївши все оте, ідучи з пекарні, попросив у пекарів ще хліба. Було дива на весь Братський.

Досить нареготалися москалі з Марка, а потім почали про дещо балакати.

Самко сказав, між іншим, про те, як вони з Марком боялися наблизитися до них.

– Да нєшто ми звєрі какіє? – запитав старший москаль, образившись трохи. – Люді ми, как і все люді. Правда, ми вродє как і казьонная вещь, с одной сторони, подневольниє. Живьом с пріказанія, с команди. Вот, к прімєру, прікажет нам начальний «Стрєляй друг дружку! Колі!» Ми і будєм колоть. Размишлять да раздумивать нам нє полагається. Вот поетому ми і страшни для всєх. А нам ето, как людям, і обідно. Нічєво не подєлаєш. Вот здєсь я, хотя і старшій, а меня ровно как і нєт. Потому что всє свої рєбята, тянєм вмєстє одну лямку. А вот в полку я буду с товаріщамі собакой. А нє будеш собакой, так тебя заколотят, – розповідав він про сумне та страдницьке солдатське життя.

Дивування з Марка

Побалакали москалі з бурсаками, одпочили, а потім старший нагадав про воза. Треба ж його витягати. Пішли всі до саги, а за ними й бурсаки. Дивляться, колеса загрузли по самісінькі колодки. Порішили спробувати ще запрягти коней, може таки витягнуть. Запрягли, але коні хоч і добрячі, а не зворухнуть воза й з місця. Допомагають москалі гуртом, підпихають з боків та ззаду, але віз мов прикипів. Нарешті коні так смиконули, що порвали гужі й розпряглися. Нема чого робити, треба розвантажувати воза, хоч і не хотілося.

Аж ось

1 ... 5 6 7 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди бурсаків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незвичайні пригоди бурсаків"