Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Борги нашого життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Борги нашого життя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Борги нашого життя" автора Андрій Гарасим. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 58
Перейти на сторінку:
силової структури. Подарував на восьме березня. Після того я з ним більше не зустрічалася.

— Ясно, — кивнув я головою, розливаючи залишки коньяку.

Ми знов дзенькнулись келихами, кілька хвилин погомоніли про те, про се, потім я спитав, чи давно вона зустрічається з Владом.

— Півроку, — відповіла Віка, задумливо крутячи келих в руках. — Одного разу підвіз з нічного клубу, у мене був дуже кепський настрій, а він виявився веселим хлопцем. Можливо, все, що ви про нього казали сьогодні — це правда — він справжній авантюрист, від нього лишаються самі проблеми, але з ним було легко, дуже легко. Якийсь час. У мене тоді саме був дуже тяжкий період у житті. І якби не він, — не знаю, що би тоді робила. А так — ось бачиш, — живу, і навіть майже весела.

Віка вмовкла, а потім залпом допила рештки свого коньяку. Я одразу ж підхопився і з якоюсь нетверезою гарячковістю почав обнишпорювати шафи у пошуках ще якогось спиртного.

— Зараз ще щось знайдемо, — мовив я, зазираючи в чергову шафу. — А щодо нас з Семом — повір, ми не ті люди, які могли б заподіяти якесь лихо Владу. І це — чистісінька правда.

— Дякую за щирість, — відповіла Віка. — Але я справді не знаю, де він зараз…

— Ну і закрили тему.

— Закрили.

— Здається питво вже закінчилося. Але я зараз збігаю швиденько до магазину. Він тут поруч.

Віка заперечно похитала головою:

— Якщо нема, значить нема. Отже, не судилося.

— Я за хвильку вже буду тут!

— Ні, — твердо хитнула головою Віка, і додала. — До того ж, я хочу зготувати для цього інваліда щось поїсти на ранок.

— Ти хочеш тут залишися?

— Принаймні побути ще кілька годин. Хочу доглянути його. Звичайно, якщо ти не заперечуєш. Обіцяю, я нічого тут не вкраду.

— Та без проблем, лишайся. Ти за нього так переживаєш…

— Вважай, я розбила цьому чуваку голову.

— Гадаю, йому це не вперше. Хоча, звичайно, буде непогано, якщо за ним хтось нагляне…

— От і я за це. Двері, як буду йти, зачиню.

— Домовились.

Я швидко зібрався, і коли Віка вже закривала за мною двері, дихнувши коньячними випарами, зробив спробу цмокнути її в щоку, проте, вона ухилилася, засміявшись.


Коли наступного дня я ранком завітав до Сема, який чомусь вперто не брав мобільного, двері мені відкрила Віка.

— Сем досі не очухався? — спитав я стурбовано.

— Привіт, чуваче, — почув з-за спини Віки знайомий Семів бас.

— І тобі привіт, друже. Я дивлюся тобі покращало?

— Таки так.

— Ну тебе ж лікувала така прекрасна дівчина…

— Віка мені реально допомогла, — напрочуд серйозним тоном відповів Сем.

— Хто б сумнівався, — засміявся я.

У цей момент рушник, який Віка перекинула собі через плече, досить відчутно хльоснув мене по пиці. Пам’ятаючи про те, що напередодні сталося з Семом, я вирішив не жартувати на небезпечні теми і мовчки пройшов на кухню, вигляд якої справив на мене цілком приємне враження — все було прибрано, посуд вимито, на плиті стояла пательня з якимось їдлом.

— Дивлюсь, у тебе з’явився справжній помічник по господарству, чи скоріше помічниця… — мовив я, обертаючись до Сема, що далі ніяково тупцяв у коридорі.

— Андрію, покинь приколюватися, — прогудів Сем. — Мий краще руки та пішли снідати…

Після сніданку Сем вирішив поділитись зі мною цілком прогнозованою новиною. Віці не було куди повертатися, квартира, на якій ми вчора з нею говорили, була Владова, чи скоріше вже тепер нашого банку, тому, власне, Сем і вирішив подати, за його словами, Віці «руку допомоги», і запропонував пожити трохи у нього. Чесно, в цей момент я був радий за Сема, і, можливо, навіть по доброму йому заздрив з огляду на своє теперішнє самотнє існування.

Через кілька днів ми мали повторно навідатись до тієї молодої пари, з візиту до якої і почалося моє колекторське буття. Мені справді дуже не хотілося їхати до них знов, і десь в глибині душі я сподівався, що Сем забуде за цих молодих людей. Але… Сем не забув, і ми таки поїхали до них. Проте на нас чекала несподіванка — просто біля їхнього під’їзду стояв уже знайомий нам диван, на якому просто тут, внизу біля будинку, сиділо двійко наших молодят. Поряд стояло ще якесь домашнє начиння, їхні речі.

Ми з Семом привіталися і, звичайно ж, спитали, що з ними трапилося. Молодята одразу ж розповіли, що сьогодні вранці до них заходили якісь люди з нашого банку, в результаті чого вони опинилися з пожитками на вулиці.

— А вони точно були з нашого банку? — перепитав Сем.

— Вони так сказали, — відповіла молода. — Всі на одне обличчя, спортивної статури. Сказали нам вибратися з квартири за п’ять хвилин.

— Як забратись?!

— Сказали, що квартира вже продана іншим людям і ми повинні виселитися.

— Як продана? — здивовано стенув плечима Сем і спитав скоріше самого себе. — Чому нам ніхто в конторі про це не сказав?

1 ... 5 6 7 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борги нашого життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Борги нашого життя"