Читати книгу - "Божий світильник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З портрета на них дивилася сповнена гідності молода жінка з високою зачіскою і правильними рисами обличчя. Між Еліс і жінкою на портреті можна було помітити певну схожість.
— Ваш батько, — сказав Райнак, — до останнього часу, згадуючи вашу маму, говорив про її вроду.
— Навіть якби він не залишив мені нічого, крім цього портрета, то й тоді варто було б приїхати сюди з Англії. — Еліс притисла портрет до грудей, підійшла до своїх супутників і схвильовано попросила: — Давайте підемо звідси! Я… не можу… Це жахливо. Мені… страшно.
Вони швидко, немовби за ними хто гнався, рушили з будинку. Замикаючи двері, адвокат пильно дивився вслід Райнаку, який узяв племінницю за руку й повів до Білого дому. Вікна в тому будинку тепер яскраво світилися, вхідні двері стояли розчинені навстіж.
По дорозі Еллері трохи відстав із Торном і промовив:
— Торне, скажіть мені що-небудь! Хоч натякніть! Я наче в пітьмі.
У світлі призахідного сонця Еллері з жалем дивився на виснажене, неголене Торнове обличчя.
— Не зараз, — прошепотів Торн. — Я прийду до вас уночі, якщо вас поселять самого… Квіне, бога ради, поводьтесь обережно!
— Обережно? — спохмурнів Еллері.
— Так ніби вашому життю загрожує небезпека. Наскільки я розумію, так воно й є.
Вони переступили поріг Білого дому.
* * *
Може, через те, що він довго був на холоді, а тепер тепло раптом огорнуло все його тіло й затуманило мозок, але перше враження в Еллері склалося на диво невиразне. Якийсь час він стояв, гріючись у хвилях тепла від яскравого полум'я, що палало в потемнілому від часу каміні. Вони стояли у великій, досить затишній вітальні, незвичній лише своєю старомодною обставою: меблі, здавалося, були з антикварного магазину, на спинках стільців біліли серветки, решта речей мали такий самий старий вигляд, як і все, що вони встигли побачити тут після приїзду. Широкі кручені Сходи в кутку вели нагору, де були спальні.
Їх привітала місіс Райнак. Побачивши, як вона обняла Еліс, Еллері зрозумів: саме таку жінку товстун і міг вибрати собі до пари. Бліда, зморщена, худа, мов скіпка, вона відверто боялася зробити щось не так і, обіймаючи Еліс, через її плече дивилася з покірністю побитого собаки на свого чоловіка.
— То ви тітонька Міллі? — ніяково запитала Еліс, звільняючись від обіймів. — Даруйте, якщо я… Для мене все таке нове…
— Ти, мабуть, стомилася, моя люба? — жваво защебетала місіс Міллі, на що Еліс відповіла їй вдячною усмішкою. — Я розумію. Зрештою, ми для тебе чужі люди… О! — раптом вигукнула жінка й замовкла, її бляклі очі зупинилися на портреті в руках дівчини. — О! — знову вигукнула вона. — Я бачу, ви вже там були.
— Так, були, — підтвердив товстун, і його дружина зблідла ще дужче. — А тепер, Еліс, може, ви дозволите, щоб Міллі відвела вас нагору й допомогла влаштуватись?
— Залюбки, — усміхнулась Еліс і подивилася на материн портрет. — Ви, мабуть, вважаєте мене зовсім божевільною, адже я пустилася в таку дорогу лише… — Вона замовкла й підійшла до каміна. Там на потемнілій широкій поличці було безліч дрібничок минулих часів. Еліс поставила серед них портрет вдягненої за вікторіанською модою вродливої жінки й сказала: — Ось гак! Тепер мені буде спокійніше.
— Джентльмени, джентльмени! — озвався містер Райнак. — Не церемоньтесь, будь ласка! Ніку, до роботи! Валізи міс Мейх'ю в машині.
Юний велет, що стояв, спершись на стіну, й уважно вивчав обличчя Еліс Мейх'ю, похмуро кивнув головою і вийшов.
— Хто це? — спитала, зашарівшись, Еліс.
— Нік Кейт. — Товстун скинув пальто, підійшов до каміна й простяг до вогню брезклі руки. — Мій похмурий протеже. Він вам сподобається, люба моя, якщо зумієте пробити його міцний захисний панцир. Я, здається, вже казав — він виконує всілякі роботи по господарству. Але ви на це не зважайте. Ми живемо в демократичній країні.
— Я певна, він людина добра. Даруйте мені, тітонько Міллі, але якщо ваша ласка…
З'явився юнак; важко ступаючи з валізами в руках, він пішов сходами нагору. Ту ж мить місіс Райнак, мов на команду, знову защебетала, взяла Еліс за руку й повела її вслід за Кейтом нагору.
— Як медик, — закудкудакав товстун, беручи в них верхній одяг і розвішуючи його в стінній шафі, — я приписую вам… ось це, джентльмени! — Він підійшов до буфета й дістав карафку з бренді. — З холоду дуже корисно! — Лікар на диво спритно наповнив склянку, випив, і на його схожому на цибулину носі при світлі від каміна чіткіше проступили дрібні капіляри. — У-ух! Одна з небагатьох утіх у житті. Чудово зігріває. А тепер ви, певно, хочете трохи дати собі лад.
— У вашому будинку, містере Райнак, щось дуже хилить на сон, — по собачому труснув головою Еллері. — Ми з Торном будемо вдячні, якщо зможемо прийняти не дуже гарячу ванну.
— Вона буде аж ніяк не гаряча! — затрясся товстун від німого сміху. — Ви бачили, навколо глухий ліс. У нас немає не тільки електрики, газу та телефону, але й водогону. Воду беремо з колодязя. Просто живемо, еге? Це краще, ніж розкошувати з вигодами сучасної цивілізації. Наші предки, може, й частіше помирали від інфекційних хвороб, але б'юсь об заклад, що імунітет проти нежиті вони мали стійкіший… Та годі балачок! Вставайте! Ходімо зі мною!
У прохолодному коридорі нагорі Еллері відразу покращало. Райнак, тримаючи в руках сірники та свічки, йшов попереду. Торнові він показав кімнату, що виходила вікнами на фасад сусіднього будинку, Еллері — одну з бічних. У кутку кімнати стояв великий камін, у ньому палало яскраве полум'я; старомодний умивальник був наповнений крижаною на вигляд водою.
— Гадаю, вам тут буде зручно, — промовив, розтягуючи слова, товстун. — Ми чекали лише Торна й мою племінницю, але ще для одного чоловіка місце знайти завжди можна. Торн казав, здається, що ви його колега?
— Двічі, — відказав Еллері. — Якщо ви не проти…
— Анітрохи. — Райнак з усмішкою дивився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божий світильник», після закриття браузера.