Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У метушні, за музикою і галасом, на нього не звернули уваги. Юнак замахнувся, щоб ударити по червоному обличчю Жора, який схопив Інну. Дівчина вирвалась і кинулась до дверей.
Двері були замкнені. Інна підбігла до вікна, миттю опинилася на підвіконні й стрибнула. Юрій одним ривком — за нею.
У каламутному розпливчатому світлі самотнього ліхтаря юнакові здалося, що на подвір'я падає скеля. Інну він помітив біля кипариса і, спотикаючись, підійшов до неї.
Дівчина тулилася до стовбура. Він тихенько узяв її за плечі. Паморочилася голова. Здавалося, що він стоїть серед страшної хитавиці, наче під час землетрусу, стоїть серед уламків скель і повалених дерев.
Дівчина перестала плакати. Обійнявши за плечі, Юрій повів її по стежці.
З кожною хвилиною ставало гірше й тяжче — бракувало повітря.
Вони пройшли небагато. Прогулянка на глісері, міцне вино зробили своє діло. Молоді люди опустилися на землю під розлогим деревом. Юрій притулився головою до плаского каменя і мирно заснув, як на материнських руках.
* * *
Дільничний уповноважений лейтенант Яровий вирішив зранку завітати на дачу професора, формальний привід у нього був — там уже більше тижня живуть люди, які не подають документів для прописки. Але дільничного цікавило щось більше. Двірник пансіонату «Хвилі», яка за сумісництвом виконувала обов'язки двірника на дачі професора, розповіла, що професор поїхав з дружиною за кордон, а дачу покинув на свого приятеля. До того приїхав ще якийсь друзяка, і вони день і ніч бенкетують, влаштовують гульбища. Якось уранці вона зустріла дівчину, заплакану, розпатлану, яка стожкою пробиралася з дачі на автостраду. Коли прибиральниця спитала, звідки вона йде, чому плаче, та перелякалась і втекла.
Сонце ще тільки сходило, кидаючи на берег не по-ранковому гаряче проміння. Воно прострелювало зарості лісу, висвічувало траву, гірські квіти, які мінилися райдугою барв. Лісове птаство радісно зустрічало новий день.
На повороті стежки Яровий і прибиральниця помітили людей під буком. Підійшли ближче. Одягнена в квітчасте платтячко дівчина спала. Поряд зібгався юнак і крізь сон по-дитячому плямкав губами.
Ними можна було замилуватись. Жінка зупинилась, якусь мить постояла тихо, немов боячись розбудити поснулих.
Яровий схилився над обличчям хлопця.
— П'яні, — тихо сказав він, випростуючись.
Дільничний торкнувся плеча юнака. Юрій важко підвів голову. Розплющив очі й знову заплющився від сонця.
— Вставайте, — сказав Яровий, — тут не місце для ночівлі.
Прокинулася й Інна. Злякано оглянулась, не розуміючи, де вона і хто коло неї. Потім сіла, механічно поправляючи рукою скуйовджену зачіску.
— Чому ночуєте в лісі? — спитав Яровий.
Юрій уже оговтався. Звівся на ноги і допоміг підвестися Інні.
— На дачі не було де спати, що ви в лісі розляглися?
— На якій дачі? Ніякої дачі не знаємо, — відповіла Інна.
— А де понапивалися?
— Яке вам діло, — сердито відрізала Інна, почуваючи себе вкрай незручно.
— Не грубіяньте, — строго обірвав Яровий.
— А що ми зробили, чого ви чіпляєтесь?
— Документи є?
Юрій витяг посвідчення.
— Я — студент Київського інституту легкої промисловості.
— Гармаш Юрій Сергійович, — уголос прочитав Яровий.
— А це моя товаришка Інна. Ми відпочиваємо в Ялті, приїхали сюди купатися, увечері заблукали й поснули.
— Так напилися, що й на дорогу не втрапили, — похитав головою Яровий, розглядаючи посвідчення. Потім витяг блокнота й записав прізвища Юрія та Інни, їхні адреси.
— Ну, йдіть, — пом'якшав він, повертаючи хлопцеві документ. — Метрів двісті стежкою — і вийдете на дорогу. Праворуч, біля пансіонату, зупинка автобуса. Ним доїдете до Ялти.
Юрій і Інна, ковзаючи слабкими після сну ногами по слизькій стежці, видиралися вгору, на шлях. Обом пригадувався у всіх подробицях учорашній вечір. Було соромно й гидко.
Та, всупереч логіці, перші слова Інни стосувалися не вечора чи господарів дачі, а міліції.
— Чіпляються до людей! Як я не люблю їх!
Юрій згадав, що сам має незабаром стати працівником міліції, і йому зробилося боляче від думки, що люди дуже несправедливі. Подумав, що такі, як оцей дільничний, могли б урятувати Інну чи іншу дівчину від згвалтування, смерті, пограбування, не шукаючи їх вдячності, тільки із службового обов'язку… І водночас стало прикро, що сам потрапив до компанії гульвіс…
Тим часом прибиральниця з дільничним дзвонили біля дверей дачі.
— Неподобство! Вдиратися вдосвіта у квартиру, піднімати людей. Хто дозволив? Що ми — злочинці?! Я скаржитимусь! Я до міністра дійду! Вчать вас культури, вчать…
Яровий стоячи спокійно вислуховував до кінця тираду опухлого після нічної оргії Жора і, коли той скінчив, спитав:
— Дозвольте сісти?
— Сідайте, — буркнув Жор. — А з вами я буду мати окрему розмову, — звернувся він до прибиральниці.
— Ви проживаєте тут уже давненько, а й досі не прописалися. Ваш приятель теж не прописаний, — зауважив Яровий.
— Я ж сказав двірничці, що пропишусь. Хіба не можна прийти за цим удень? Обов'язково вдосвіта?..
— Ми не тільки за цим, — відповів Яровий, спантеличивши Жора.
— А за чим іще?
Жор поважно сів у крісло і загорнув поли квітчастого халата.
— Спочатку перевіримо ваші документи, — немов не почувши запитання музиканта, відповів Яровий. — Прошу паспорти всіх, хто проживає на дачі. Де ваші друзі?..
Інженер, який, відхиливши двері своєї кімнати на другому поверсі, слухав розмову Жора з дільничним, вирішив за краще об'явитися самому:
— Добрий день! — весело привітав він зі сходів непрошених гостей. — Що тут у вас?
— Прописка… — промимрив Жор.
— Ага, правильно. Що ж ти, хазяїне, сам не здогадався! Тепер доводиться людям турбуватися…
Він зайшов у свого кімнату і за мить спустився з паспортом.
— Будь ласка… Порядок є
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.