Читати книгу - "Листи до полковника"

Оголосили кінець перерви, і до зали знову нескінченним потоком ринули школярки в міні. Марічка ловила у кадр їхні уявлення про шалену еротику, досить стандартні, щоб за годину-другу виробився міцний штампований кадр, точніше, чотири варіанти, разом із портретом. Біс його знає, добре це чи погано. Навряд чи від неї очікують польоту фотографічної фантазії – але все може бути.

Спробувала змінити точку. Чергова довготелеса претендентка виставила вперед гостре плече, прикрашене червоною витатуйованою трояндою. Марічка хижо посміхнулася: троянда нагадала про опік від сигарети у розрізі джинсів. А якщо і не вона, то байдуже. Зробимо експеримент, еге?

Раптом хтось торкнувся її руки. Василь-Микола, мабуть. Хоче, щоб вона вибилася з ритму й запорола якій-небудь дурепі фотосесію; фіг вам.

– Геть, – не озираючись, кинула Марічка. Присіла: у такому ракурсі цю фіфу рідна мати не впізнає. І ще. І отак. І портрет.

– Марічко, – дихнуло гарячим у потилицю, – ну нарешті. Думав, узагалі тебе не знайду. Ходімо, спізнюємося.

– Толік?!

На подіум уже залізала інша дівуля, блондинка явно без проблем із харчуванням за версією вагів. Відвести очі від видошукача було ніколи.

– Ти псих, – крок назад, щоб умістилася в кадр; клац. – Чого ти сюди приперся? – клац. – Як ти мене знайшов?

– Швидше! У неї сьогодні день варення. Це навіть крутіше за вчорашній візит до цивілів! Контакти, зв’язки, явки-паролі… може, навіть інтим! Такого назнімаємо! Ось побачиш, завтра рейтинг буде вищим, аніж у «Голої правди»!.. і навіть «Топ-секрета»!!!

Знову блондинка. Фарбована. Років тринадцять, ноги від шиї. Поїхали!..

– Марічко!!!

– Відчепися.

Звісно, це було нереально. Толік ніколи й ні від кого так просто не відставав. Щиро вважаючи свою занудність проявом талантів журналіста. І портрет. Клац!

Біля входу на подіум виникла колотнеча. Схоже, якусь ципу вибракував зростовимірювач, але їй вдалося пролізти досередини. Зараз на неї хором верещали зампродюсерка з другим зампродюсером. Німфетка з похмурим фанатизмом намагалася-таки штурмувати місце під софітами.

Марічка обернулася:

– Як ти мене відшукав, питаю? І як тебе сюди впустили? Ти зважився, чи що?.. в міні?

Фізіономія Толіка виявилася точнісінько такою, як вона її собі й уявляла, не відриваючи погляду від еротичних школярок. Як завжди – захоплена й наївна. Толік подобався всім; звичайно, до того часу, поки «всі» не читали про себе в його статтях. Камуфляжний командир вагів біля входу, мабуть, ще не читав. І навряд чи буде.

– Мені Довгий сказав, що ти, напевне, тут. Марічко! Це ж повний відстій. Це…

Захоплення перекрило також звичним Толіковим занудством. Оце зараз почнеться. Марічка скоса глянула в епіцентр конфлікту: ципа вже була вся в сльозах і патьоках туші, але на подіум все одно лізла.

– Зніми! – змовкши на мить, збуджено шепнув Толік.

Марічка клацнула кілька кадрів: щоб зробити йому приємність, щоб відчепився. Першої мети досягла легко, з другою справи були кепські.

– А тепер ходімо. Я її сьогодні від ранку вистежую! Виходила один раз, купила батони й зелень. І води чотири пляшки! Поза тим сидить вдома, мабуть, куховарить.

– То й що?

– Як це що?! Отже, буде-таки сабантуй. Причому на роботі, я вчора накопав, вона не виставляється, відмазалася, типу, старого ще не поховали, ля-ля, фа-фа! Прикинь, який матеріал вимальовується?!!

Ципу нарешті остаточно довели до істерики й погнали до виходу. Марічка втомлено глянула на Толіка. Час припиняти, хоча й шкода хлопчика. Врешті-решт, він завжди акуратно платив їй за фотки, якісь копійки, але все-таки. Цікаво, надовго ще вистачить його гранта?.. чи до закінчення шоу він тю-тю?

Між іншим, на шоу її ще не взяли. А на подіум уже шкрябалося наступне зірченя.

– Значить, так, – Марічка впіймала її у видошукач. – Найближчі два місяці мене нема. Ти гарний хлопець, з тобою цікаво працювати, але тут, бачиш, погані дядьки платять грубі гроші й везуть на халяву в Зріз. Тож сорі, але полювати за своєю інфантою будеш сам. І малювати матеріал, – вона клацнула портрет і на мить обернулася зі сліпучою посмішкою. – Тобі пощастить.

Та якби Толіка було так легко здихатися!..

Вона працювала, а він противно й монотонно канючив під руку; дратувало це все більше й більше:

– Марічко… Це ж фуфло. На фіга тобі знімати оті цицьки й задниці… кого цим зараз здивуєш? Халтура для пенсіонерок. Позавчорашній день. А ми з тобою… Це ж наш зоряний час! Драйв, ульот, оргазм! Такого ще ніхто не робив! Ми покажемо суперклас сучасної журналістики! «Слідами» поб’є всі рекорди відвідування!

Службовий персонал кілька разів намагався пояснити Толіку, де двері, але він тримався впертіше за конфліктну ципу. І мудріше: він їх узагалі не помічав.

– Марічко! Вже шоста година! Пошли ти їх усіх на…

Послати хотілося його самого, але Марічка чудово розуміла, що це нічого не дасть. А ситуація ставала небезпечною: щохвилини Толікові вибрики віднімали в неї все більше балів і щедро додавали їх Василю-Миколі. Треба щось робити. Клац. У повний зріст. І ще раз. Тепер портрет…

– Слухай, – мовила вона пошепки, скориставшись мікроскопічною паузою між дівулями, – будь людиною, йди вниз. І чекай мене там, тут уже недовго залишилося. Добре?

Він начебто припинив нудити, і, закріплюючи успіх, Марічка кинула скоромовкою:

– До сьомої маємо встигнути. Без нас не почнуть.

Хотілося палити. Страшенно.

– Катя телефонувала! – повідомила з кухні мама.

– Ага, – відгукнувся він.

Пішов у душ. Сьогодні він уже був у душі двічі: вранці й після тренування, – але в таку спеку досить пробігти вулицею, і від футболки несе, як з роздягальні на зборах, ніякі антиперспіранти не допомагають. До речі, мама випрасувала білу сорочку чи, як завжди, забула? Треба нагадати, ще є час.

Часу було достатньо, щоб пройти кільканадцять білетів з літератури. Спрямувавши тугі струмені собі на плечі, Стар залізно вирішив так і зробити. Скласти іспит краще за всіх у класі! А чом би й ні, йому це не складно. Головний затик – вірші. Особливо той довгий, про війну, з п’ятого білета. От із нього й почнемо.

Закрутив кран і, не втримавшись, глянув у дзеркало. Бреше він усе, цей психований Бейсик, і тіпа-правдиві його джерела теж брешуть. Про те, ніби у малих чоловіків завжди більший, ніж у високих, – повна фігня, маячня в надії на прихильність Відкривачки. А Марісабель хихикала, бо дурна. Всі вони дурні,