Читати книгу - "Код діабету. Запобігти та вилікувати"

Компанія Eli Lilly and Company уклала партнерство з Університетом Торонто на комерційне розроблення цього революційного засобу. Патент на інсулін надали у вільне використання, щоб увесь світ міг мати користь від медичного відкриття століття. До кінця року ін’єкціями інсуліну лікували двадцять п’ять тисяч пацієнтів, і 1923 року Бантінг та Маклеод отримали Нобелівську премію з фізіології або медицини.

Наслідком стала ейфорія. Колосальне значення нововідкритого інсуліну ширило впевненість, що діабет зрештою переможено. Британський біохімік Фредерік Сенґер встановив молекулярну структуру інсуліну людини: це дало йому Нобелівську премію з хімії за 1958 рік і вторувало шлях до біосинтезу та комерційного виробництва цього гормону. Відкриття інсуліну затьмарило дієтотерапію попереднього століття, фактично скомпрометувавши її перед широким загалом. На жаль, історія діабету на цьому не закінчилася.

Незабаром стало зрозуміло, що є різні типи цукрового діабету. У 1936 році сер Гарольд Персіваль Гімсворт (1905–1993) розділив діабетиків на категорії залежно від їхньої інсуліночутливості9. Він зауважив, що деякі пацієнти виявляли надзвичайну чутливість до дії цього гормону, проте в інших її не помічали. Введення інсуліну хворим із нечутливої групи не мало очікуваного результату: замість дієвого зниження рівня глюкози у крові ефект від нього видавався незначним. У 1948 році Джослін так само дійшов висновку, що багато хто має нерозпізнаний діабет через інсулінорезистентність10.

Станом на 1959 рік офіційно визнавали два типи діабету: 1-й тип, або інсулінозалежний діабет, і 2-й тип, або інсулінонезалежний діабет. Ці терміни були не зовсім точні, адже багатьом пацієнтам із 2-м типом також прописували інсулін. У 2003 році від формулювань «інсулінозалежний» та «інсулінонезалежний» відмовилися, залишивши лише назви «діабет 1-го типу» та «діабет 2-го типу».

Паралельно побутували ще й терміни «ювенільний діабет» та «діабет дорослих», які наголошували на різниці між віком, у якому зазвичай настає ця хвороба. Однак 1-й тип дедалі частіше траплявся в дорослих, а 2-й – у дітей, тож від них теж відмовилися.

У 1950-х роках у, здавалося б, здорових американців почали траплятися серцеві напади, які ставали дедалі частішими. У кожній популярній повісті потрібен лиходій, тож на цю роль призначили жири. Їх несправедливо звинуватили в підвищенні рівня холестерину у крові, який, мовляв, і призводить до серцево-судинних захворювань. Лікарі пропагували низькожирову дієту, і харчові жири почали перетворювати на справжнього демона. Однак проблема – хоча тоді цього й не помітили – полягала в тому, що обмеження жирів у раціоні збільшувало кількість вуглеводів, адже тільки перші та другі дають відчуття ситості. У розвинених країнах вуглеводи переважно були високорафіновані.

Станом на 1968 рік американський уряд сформував комітет, що мав вивчити проблему голоду й недоїдання в країні й розробити рекомендації щодо її розв’язання. Оприлюднений 1977 року звіт цього органу «Харчові орієнтири Сполучених Штатів» (Dietary Goals for the United States) ліг в основу Рекомендацій щодо правильного харчування американців (Dietary Guidelines for Americans), які містили кілька типових настанов, зокрема збільшити споживання вуглеводів до 55–60 відсотків раціону та знизити споживання жирів із приблизно 40 до 30 відсотків загальної кількості калорій.

Хоча низькожирову дієту пропонували, щоб знизити ризик розвитку серцево-судинних захворювань та інсульту, нещодавні дослідження спростували зв’язок між кардіоваскулярними патологіями та сукупним вмістом жирів у раціоні. Так, багато високожирних продуктів, наприклад горіхи, авокадо чи оливкова олія, містять моно- або поліненасичені жири, які тепер вважають корисними для серця. (У найновіших Рекомендаціях щодо правильного харчування американців, опублікованих 2016 року, обмеження на сукупний вміст жирів у здоровому раціоні скасоване11.)

Аналогічно спростували й взаємозалежність між натуральними насиченими жирами та розвитком серцевих захворювань12. Загальновизнано, що штучно насичені жири, зокрема трансжири, токсичні, однак це не стосується жирів природного походження, наявних у м’ясі та молочних продуктах, як-от масло, вершки або сир, – їжі, що належала до раціону людства з давніх часів.

Однак наслідки цієї новомодної й бездоказової низькожирової та високовуглеводної дієти виявилися несподіваними: рівень ожиріння незабаром поповз угору й відтоді більше не падав.

Рекомендації щодо правильного харчування 1980 ро-ку впровадили сумнозвісну «продовольчу піраміду» з усіма її голослівними нахваляннями. Не маючи жодного наукового підтвердження, вуглеводи – які нещодавно «спричиняли надлишкову вагу» – отримали друге народження як «цілющі» цілозернові продукти. Їжа, яка становила основу піраміди, тобто їжа, яку нам радили споживати щодня, включала хліб, макаронні вироби та картоплю – саме ті продукти, що їх доти рекомендували уникати, щоб зберегти струнке тіло. І це саме ті продукти, що спричиняють найбільше підвищення глюкози й інсуліну у крові.

Як видно з рис. 1.1, одразу ж підскочило ожиріння. А за десять років, як показано на рис. 1.2 (див. с. 42), неминуче та невпинно почав ширитися діабет. Його вікова представленість досі стрімко прогресує. За оцінками 1980 року, діабет мали приблизно 108 мільйонів людей у всьому світі, а до 2014 року ця кількість зросла до 422 мільйонів14. Однак тривожнішим видається той факт, що кінця-краю цьому, схоже, не видно.

Поширеність діабету істотно зросла серед осіб обох статей, усіх вікових груп, будь-якої расової та етнічної належності й різних освітніх рівнів. Діабет 2-го типу атакує щораз молодших пацієнтів. Педіатричні клініки, колишні вотчини діабету 1-го типу, сьогодні охопила епідемія підліткового ожиріння та діабету 2-го типу15.

Ця епідемія вирує не лише в Північній Америці, а стає пандемією, хоча до 80 відсотків дорослих діабетиків світу мешкають у розвиткових країнах17. Найшвидше показники діабету зростають у країнах із низьким та середнім рівнем прибутку. Наприклад, у Японії 80 відсотків усіх новодіагностованих випадків діабету припадають на 2-й тип.

Справжню діабетичну катастрофу переживає Китай. За оцінками 2013 року, приблизно 11,6 відсотка дорослих китайців хворіють на діабет 2-го типу, перегнавши навіть незмінного «чемпіона» – США – з його 11,3 відсотка18. З 2007 року у 22 мільйонів китайців – показник, що наближається до всього населення Австралії, – діагностували нововиявлений діабет. За одне покоління рівень діабету зріс на страхітливі 1160 відсотків. За оцінкою Міжнародної федерації діабету, якщо наявні темпи поширення будуть збережені, до 2040 року на діабет захворіє кожен десятий дорослий у світі19.

І проблема тут не тривіальна. У 14,3 відсотка дорослих мешканців США виявлено діабет 2-го типу, а у 38 відсотків населення – переддіабет, що сукупно становить 52,3 відсотка. А це означає, що вперше в історії хворих на діабет може бути більше, аніж здорових. Переддіабет і діабет стають новою нормою. Ба гірше, поширеність діабету 2-го типу зростала лише впродовж останніх сорока років, і це чітко вказує на те, що йдеться не про якесь генетичне захворювання або складник нормального процесу старіння, а про явище, породжуване стилем життя.

За деякими підрахунками, у 2012 році діабет обійшовся Сполученим Штатам у 245 мільярдів доларів – як безпосередніми видатками на медицину, так і зниженням продуктивності праці20. Медичні видатки, пов’язані з лікуванням діабету та всіх його ускладнень, удвічі, а може, і вп’ятеро перевищили видатки на лікування інших хвороб. За