Читати книгу - "У пащу дракона, Шевчук Валерій"

Але, хоча часом і любив побурчати, ніс своє послушання справно, навіть старатливо, як і його вірний приятель кінь-чернець.

Із-за келій праворуч випірнув намісник кутеєнський Сурта, побачив мене й заспішив Назустріч, вимахуючи руками, як крильми підбитий птах, а ногами ступав нетвердо, ніби боліли вони йому. Коли ж підійшов, я побачив, що ніс у нього буряково-сизий, а очі розсльозені чи, як кажуть, посоловілі.

— Намерзся, милий брате, таки намерзся! Ходім до мене в келію, я тебе трохи розігрію.

Він уже розігрітий був. Але я таки справді намерзся, тому ковтнув горілиці, хоч цього зілля не полюбляю і часто картаю за вживання його свою братію. Сурта ж приклався до кухлика й собі, крякнув, врізав сала, вже жовтого, але ще доброго, і хліба й почав мнути їх не зовсім здоровими зубами; ще перед цим він признався мені, що вони в нього розхитані. Весь цей час, поки він жував, я використав, щоб оповісти про свою невдачу. Сурта проковтнув їжу, як гуска, і втупив у мене посоловілі чи посовілі очі.

— Не вийшло, значиться?

— Таки не вийшло!

— Отже, в долину диявола… тьху, тьху, вибач Боже, перекосився язик, хотів сказати, в царство Дракона поїдеш?

— Ігумен радить повернутися додому, — сказав я. — Вже й сумніватися починаю, таки страшить мене те царство Дракона…

— Та нема там нічого страшного, — сказав раптом Сурта, і його посовілі очі переможно заблищали. — Я там був!

— Ти був у царстві Дракона? — зчудувався я.

— Достеменно.

— І вернувся звідтіля живий і неушкоджений?

— Як перед тобою стою. І волоска не впало.

— Але ж кажуть, що з десятьох, котрі туди йдуть, повертається тільки один!

— Ха-ха-ха! — засміявся Сурта. — Я і є той один з десятьох.

— Тоді Бог тебе до мене послав, — радісно мовив я. — Розказуй, як воно там.

Що розказувати, милий брате? Був тоді молодий, а тепер старий, — мовив Сурта, і вся веселість його ніби зникла, голос звучав глухо й смутно. — А зберігся я, мабуть, тому, що супроводжував, тобто був до свити приділений, патріарха Теофана, а патріархів вони чтять і дозволяють повертатися разом з усіма людьми. Взяти ж мене упросив наш ігумен, не цей, що тепер, а давніший, щоб я взяв там ялмужну на наш монастир, коли вдасться. Усе розповісти, що там побачив, ночі не вистачило б.

Він знову вихилив із кухлика і передав мені. Не хотів уражати його відмовою, тому ковтнув і собі, а що горілка продерла мені нутро, взяв шматка сала з хлібом і почав заїдати.

— А ти розкажи, розкажи, — попросив жадібно, був-бо повен великого інтересу, а ще й хміль починав грати в тілі.

— Розказати? — подивився на мене Сурта. — Тоді давай вип’ємо ще.

Ми ще раз випили. Сурта схопився на ноги й почав метатися келією туди й сюди, він був і п’яний, і схвильований, не знаю, що більше.

— Ні, тяжко мені це розказувати…

— Зроби милість, — змолився я палко. — Хочу те знати!

— Але навіщо тобі це? — хитро заскалив посоловіле око Сурта.

— Бо маю волю Божу туди піти, — сказав я. — Волю Божу і його святої матері.

— А ти певен, що то воля Божа і його матері святої? — пильно подивився на мене Сурта.

— Певен, бо не сумніваюся.

— Тоді воля Божа й справді незбагненна, — сказав Сурта смутно і знову сів.

І почав розповідати тихим, печальним голосом, а вікна обклала вже темінь, горіла біля нас свічка, і наші тіні, коли ми рухалися, ковзали по стінах, кошлаті та плиткі, і ми самі в тому мешканні були кошлаті і плиткі. Не можу переказати слово в слово те, що почув, бо не записував за ним, а що для розповіді Сурта весь час себе підігрівав, та й мене понуджував те чинити, то потому, вже прийшовши до себе, я довго проспав і тільки після того взявся записати в короткому викладі його оповідь, отже, неповно, а тільки те, що запам’ятав найбільше. Розповідь викладаю в таких словах:

Розділ VII

РОЗПОВІДЬ НАМІСНИКА КУТЕЄНСЬКОГО ІОАНИКІЯ СУРТИ ПРО ТЕ, ЯК ПОБУВАВ ВІН У ЦАРСТВІ ДРАКОНА І ЩО ТАМ БАЧИВ, КОРОТКО СПИСАНА НАМІСНИКОМ КУП’ЯТИЦЬКИМ АТАНАСІЄМ ПИЛИПОВИЧЕМ, НАЙМЕНШИМ СЕРЕД НАЙМЕНШИХ ІНАЙУБОГІШИМ ІЗ УБОГИХ

Коли патріарх та його свита прибули в столицю царства Драконового, тиждень їх тримали взаперті. Щодня приходили до них пристави й драгомани і навчали всіх правил, як поставати перед царем і як себе вести. Вдавались у розпити і все, що чули, пильно записували. Потім запитали, які подарунки вони привезли цареві, і списали те на окремому аркуші, розклавши, які подарунки мали бути царю, які цариці, які царевичу і царівнам. І тільки після того патріарху було прислано сани та юрбу стрільців, які несли подарунки, а інший загін оточив патріарха та його свиту тісним колом, аби ніхто не ступив і кроку вбік, а коли б хто на те зважився, сказано їм, то його мали б схопити й кинути у льох. Цар прийняв патріарха і його людей милостиво, їх відразу ж запросили на обід, який тягся від півдня до півночі. Цар пригощав самого патріарха, а біля кожного з людей його свити стояло по людині, чиновній чи духовній, які стежили, щоб гості справно пили налитий трунок і їли кожну подану страву, і це всі мали чинити, як їх навчено, безвідмовно. Почався обід молитвою на дві години, тоді було благословення, а посеред обіду читалися житія святих, що теж тяглося кілька годин, і співалися довгі благочестиві пісні. І хоч робилися в обіді перерви, вже ні сам патріарх, ні його люди не могли вбити в себе жодної страви чи влити жодного напою, і це при тому, що люди Дракона й сам цар поглинали напої та страви безперервно, без найменшого зусилля. При цьому проголошувалися тости: за царя, патріархів, царицю і всіх їхніх родичів, і за всіх треба було пити, бо приставлена особа нахилялася до вуха підопічного й проказувала: "Не можна не їсти і не пити. Це зневага до того, кого честять". І вони їли й пили, аж їм вилазили з очниць очі, і нудило їх, а кого знуджувало, того чемно відводили вбік, і він міг там у спеціальну мідяну мису все випите та з’їдене виригнути, звільнивши себе для приймання нових страв, а тоді повертався до столу під схвальне покивування людей Дракона. Цікаво було й те, що ані цар, ні цариця, ні царевич, ні царівни, ні їхні люди ні разу не ходили до тих мис і ні разу не виригнули, а зі смаком їли й пили і побожно слухали благочестивих читань, а коли співалося благочестивих пісень, то й самі підспівували. Отже, так тяглося аж до півночі, і патріарх, і всі його люди ходили до тих мис по кілька разів, і обличчя в них від того поставали зелені, а очі несамовиті, а їм знову накладали їжі і знову наливали в келихи, і знову нахилялися до вуха приставлені до того люди і не так радили, як наказували їсти й пити, і чим далі це тяглося, тим жорсткіше вони наказували: "Не можна не їсти й не пити!" І вони всі, патріарх та його люди, мусили їсти й пити, а коли вдарило на північ, цар устав, і палата оголосилася хором, який був схований за килимами: хор почав співати "Многая літа", і всі при цьому мусили стояти, хоч ноги в усіх підкошувалися, а кожен тільки й мріяв, аби дістатися до ліжка. "Тепер я вас відпускаю, — сказав цар, — бо маєте спочити, а зранку запрошую на богослужіння, я й сам там буду, та й тепер я на нього вже йду!" І їх збудили ранесенько, хоч вони були майже знищені вчорашнім обідом — патріарха зі свитою повезли в собор служити разом із патріархом царства Драконового, але служба почалася на величезному майдані, який звався Кривавим, мабуть, через те, що там стояли колоди для рубання голів, стовпи з колесами і з залізними шпилями, на які насаджували людей, перебивши їм перед цим руки й ноги, палі із крицевими наконечниками для саджання живих засуджених, місця для кнутування, тобто биття. Потім усі пішли в собор, і почалася там служба із многоліттями царю та його родині, які відбувалися через певні проміжки часу, моліннями, повчаннями, і це тяглося без обіду до самого вечора, а наприкінці виступив із повчаннями патріарх царства Драконового, і говорив він годин із три, пояснюючи всі прочитані перед цим тексти, і тільки ввечері напівзомлілий патріарх дістався до себе на квартиру, де одразу ж упав на ложе, навіть їсти не захотівши, а потім тільки ледь-ледь щось перекусив. А наступного дня був день народження царевої дочки Пульхерії, і від ранку до обіду була служба в двірцевій церкві, де сам цар справляв обов’язки церковного старости, а потому був обід, який знову тягся від полудня аж до півночі із тими ж церемоніями і наглядачами. На цьому обіді патріарх царства Драконового оповів про собаколицих самоїдів, які живуть у їхньому царстві, про землю Кота, яка, тільки почувши постріли із рушниць Драконових стрільців, самохітно виявила бажання ввійти в Драконове царство, і що взагалі в цьому царстві живе багато різних і дивних народів. Усі вони вдалися під покров царя доброхітно і дуже з того щасливі, бо з тими, хто не відчуває щастя, розправа в них, як правило, коротка. Наступного дня вони знову були на службі із самого ранку з молебнями, читаннями і многоліттями, і це тяглося до вечора, весь цей час усі мусили стояти, і дехто із менш звичних людей патріархової свити позімлівали, але їх відлили водою і примусили службу відбути до кінця. Наступного дня настав великий піст, і всі вулиці столиці опустіли, всі знатні люди, починаючи від царя та патріарха Драконового царства, зачинилися в своїх палатах і домових церквах, де йшли безперервні молебні. Лавки, де продавалися недозволені в піст харчові припаси, зачинено під страхом смертної кари, в першу чергу всі питейні заклади й харчевні, де продавалися трунки, — їх було навіть запечатано царською печаткою. По вулицях ходили стрілецькі команди, хапали тих, хто порушував закон тверезості, тягли на Криваву площу, били кнутами, виривали ніздрі, а тоді кидали в хурдигу, а кількох для застороги кидали на колесо чи садили на палю. Патріарха зі свитою зачинили, і ніхто не мав виходити до суботи, перед цим до них прийшли посланці із монастиря, що був неподалець, привітали всіх із постом і подали величезну чорну хлібину, бочечку квасу і бочку капусти. їм по секрету повідомили, що сам цар перші два дні з царицею нічого не їдять (і їм треба чинити так само) і не виходять із церкви, навіть не роздягаються, віддаючись молитвам, неспанню та поклонам; свій повний піст цар порушує тільки після літургії в середу шматком солодкого хліба, який він розсилає по куснику вельможам (і патріарху так треба чинити з його людьми, і йому також буде прислано шмат хліба), і такий піст у царя тягнеться до суботи, коли він приймає причастя і антидор.