Читати книгу - "Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко"

Хвилин через двадцять потяг зупинився і Ксюша розгледіла у вікні будівлю міського вокзалу. Дощ вже трохи вщух і дівчина щиро пораділа цьому. Навісу над пероном немає, проте є шанс все ж таки залишитися відносно сухою. Треба лише не баритися та швиденько добігти до будівлі вокзалу. Ксюша кинула погляд на свою легку рожеву сукню та пошкодувала, що не залишила собі хоч якусь кофту. Все у валізі, але ж не розпаковувати її тут! Підхопивши свій багаж, дівчина рушила до виходу слідом за рештою пасажирів. 

Привітний молодий хлопець допоміг Ксюші спустити валізу зі сходинок потяга. Подякувавши незнайомцю, який одразу розчинився у натовпі, дівчина підхопила свій багаж за ручку та покотила його за собою, поспішаючи до вокзалу. Злива остаточно розгубила свою силу, проте з неба все ще падали рясні дрібні краплі. Легка сукня Ксюші вмить стала вологою, пронизуючи тіло неприємним холодом. Добре хоч, що босоніжки зручні та без підборів! Дівчина добігла до будівлі вокзалу та зітхнула з полегшенням, опинившись під дахом. Зупинившись в кутку, Ксюша озирнулася навколо. Христина казала, що дала її номер телефону замовнику, а той пообіцяв зустріти гостю, відправивши по неї водія готелю. Дівчина згадала, що переставила телефон на віброрежим і поспіхом витягнула гаджет з сумки, намагаючись розблокувати екран. Нічого не вийшло, телефон зовсім не реагував на дотики. Згадавши, що вона всю дорогу слухала музику, Ксюша втомлено зітхнула. Здається, батарея сіла. Супер! І як тепер вийти на контакт з водієм, який мусить по неї приїхати?

Ксюша ще пару хвилин міркувала над тим, що робити та зрештою вирішила хоча б вийти на вулицю. Навряд чи водій буде шукати її по всьому вокзалу. На вулиці більше шансів, що вони все ж таки помітять одне одного. А може водій здогадається зателефонувати Христині? Розпитати як виглядає дівчина… Ні, не варто чекати від нього такої кмітливості!

Підхопивши свою валізу за ручку, Ксюша рушила до дверей вокзалу, які виходили до міста. Дощ вже скінчився, проте від вологої сукні дівчині було дуже холодно. Ксюша вийшла на вулицю та зупинилася під каштаном, озираючись навколо. Через похмуре небо місто вже потроху поринало в сутінки. Дівчина уважно роздивлялася автівки, припарковані біля вокзалу, проте жодна з них не була схожа на машину від готелю. Та й водії зовсім не звертали увагу на Ксюшу та її валізу. Відчуваючи, що тіло починає тремтіти від холоду, дівчина обхопила себе долонями за голі плечі, намагаючись хоч трохи зігрітися. Нічого не вийшло. 

Зуби все сильніше цокотіли від холоду, тому Ксюша прийняла рішення не чекати водія. Краще вже заплатити гроші та їхати на таксі, ніж остаточно змерзнути та ще й застудитися! Дівчина знову підхопила свою валізу і поспішила до найближчого пішохідного переходу через дорогу, помітивши на протилежному боці широкої вулиці кілька машин таксі. Рясна злива вкрила асфальт великими та дрібними калюжами, у яких відзеркалювався сірий вечір. Обійти ці калюжі було майже неможливо, тому Ксюша просто йшла ними навпростець. В легких босоніжках ноги одразу промокли і від цього стало ще холодніше. Зупинившись біля пішохідного переходу, Ксюша за звичкою повернула голову ліворуч і побачила за пару метрів від себе кілька кущів бузку. Квітів на них вже не було, проте пишна зелень майже повністю затуляла дорогу, не дозволяючи бачити машини. Ксюша подумала, що тільки повний йолоп міг зробити пішохідний перехід в такому місці. Як людина мусить переходити тут, якщо дорогу так погано видно? І все ж таки треба якось потрапити на той бік вулиці. 

Пропустивши потік машин, що їхали з іншого боку, Ксюша зробила крок до краю тротуару, визираючи з-за куща… І одразу примружила очі від яскравого світла фар, що засліпило її в м’якій темряві вечора. Дівчина почула різкий свист гальм і перелякано відсахнулася назад. А вже в наступну секунду відчула, що на неї звідкись вилилося ціле відро холодної води. Змерзле тіло неначе занурили в ополонку. Ксюша голосно скрикнула, автоматично опустивши погляд вниз — на свою наскрізь мокру сукню, вкриту дрібними бризками бруду. Помітивши на дорозі під бордюром величезну калюжу, дівчина нарешті зрозуміла, звідки взялося це раптове цунамі. Постраждала не лише сукня. Брудна дощова вода потрапила на ноги, відкриті руки та обличчя Ксюші і тепер повільно стікала вниз, пронизуючи шкіру дрібним тремтінням.

— Ти зовсім здуріла, під колеса лізти?! — почувся поруч різкий чоловічий голос. — Я ж тебе мало не збив!

Дівчина розгублено повернула голову праворуч і побачила сріблястий кросовер, який влаштував їй брудний холодний душ. Машина стояла неподалік, блимаючи аварійними вогнями, а до Ксюші стрімко наближався чоловік в блакитних джинсах і білій футболці. І суворе обличчя незнайомця свідчило про те, що він страшенно злий.