Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Тіні червоного місяця, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіні червоного місяця" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 78
Перейти на сторінку:
Розділ 21

Дівчина думки читати не вміла, бо продовжувала цілеспрямовано рухатися в мій бік, не зводячи очей з мого обличчя.

Ні, так то воно, звичайно, увага представниць протилежної статі завжди приємна, особливо таких, гм... представницьких. Але саме у цій панянці було щось неправильне. Я ще раз, уважніше, оглянув красуню, що впевнено і неухильно наближалася до мене. До екстер'єру претензій немає. Усе найвищого гатунку. І нижче пояса, і вище. Ось тільки обличчя якесь надто неживе. Немов театральний грим. Коли товстий шар пудри перетворює людське обличчя на подобу маски. А ще погляд… Занадто чіпкий. Так не чоловіка своєї мрії розглядають, а ціль. Поки що живу.

На останніх метрах дівчина прискорилася, переходячи майже на біг.

Про всяк випадок, щоб уникнути занадто різкого дотику, я зупинився, готуючись до всього. Від «Милий, як довго я тебе шукала!» і до «Ой! Вибачте! Помилилася».

Це мене врятувало.

Язик, що вилетів з її рота немов спис, зовсім трішки не дотягнувся до мого ока.

Ні, я не Джекі Чан або якийсь інший американський ніндзя, в активі лише КМС з боксу і обов’язкові курси рукопашного бою, причому в дуже далекому минулому моєї майже юності, але реакції, щоб відсахнутися, вистачило.

Але настільки незграбно, що оступився і гепнув на дупу.

Дівчина роздратовано зашипіла, як справжня змія, зробила крок уперед, трохи нахилилася і повторила атаку. Її язик, правда, не роздвоєний, а навпаки, загострений на кінчику, знову метнулася, цілячись у мене. Часу вистачило лише те, щоб виставити вперед руки. В одній із яких була затиснена трость.

Від дотику язика до неї мене ніби струмом шибануло. Здалося навіть, що озоном запахло. Але й тільки. А ось дівчині, схоже, дісталося значно сильніше. Вона верескнула, крутнулася дзиґою і осіла поруч, безпорадно сповзаючи по стіні будинку.

Офігіти! Райони, квартали, житлові масиви... Непогано мене рідний дім зустрічає. Усього на годинку відлучився, а тут уже такі монстри завелися.

— Що зі мною? — ледве чутно прошепотіла дівчина, здивовано озираючись. — Де я?

— Галактика Чумацький шлях, Сонячна система, планета Земля...

— Дуже смішно, — невдоволено пробурмотіла незнайомка. — Чому я лежу на тротуарі?.. А що ви за один?

— Людина.

— Припиніть дурня клеїти. Мені не до жартів. А ще солідна людина. Що зі мною сталося?

«Ти була одержима демоном і напала на мене з метою вбити. Але я — місцевий Вартовий — виявився спритнішим і зумів твого демона нейтралізувати. Загалом, не бери в голову, цілком буденна справа».

Звичайно, нічого такого я не сказав, а лише плечима знизав.

— Мабуть, через спеку та смог. Перед грозою таке трапляється іноді. Особливо з тими, хто метеозалежний.

Дівчина недовірливо подивилася на безхмарне небо, але розвинути тему я їй не дав. Швидко підвівся і простяг руку. Якийсь час незнайомка нерішуче роздумувала, але зрештою допомогу все ж таки прийняла.

— Я думаю, найкраще, зараз піти додому і прилягти…

— Еее… — наморщила чоло дівчина, з підозрою глипаючи з-під пухнастих вій. — В сенсі? Це ви про що зараз?

— Кожен у себе вдома, — додав я поквапливо, обрізаючи будь-які фривольності і можливі натяки. Але щоб не здатися хамом, додав. — Приємно було познайомитись.

І поки та кліпала, намагаючись зрозуміти, що ж тут насправді сталося, швидким кроком попрямував далі.

Третій монстр всього за кілька годин... Два менталісти та метаморф. Схоже, демони суттєво прискорилися у своєму розвитку. Яких ще сюрпризів чекати?

До речі, глянув на карту.

Трясця… Чогось приблизно такого я і очікував. На карті мого району більше не відображалось жодної зеленої та синьої позначки. Лише жовті й далі за спектром. Причому червоних стало помітно більше. Хоча, загально, позначок було набагато менше, порівняно з початковою кількістю. Так, наче їх щось поглинуло. І це точно не я.

Хоча ніякого «щось». Зрозуміло ж, відбувається природний відбір: сильніші поглинають тих, хто слабший, і в результаті стають ще сильнішим. А особисто для мене це означає — халявна експа закінчилася. Далі доведеться працювати з кожною ціллю індивідуально. Причому намагаючись випередити у розвитку конкурентів.

Куртка на ваті… Сходив на консультацію. Розслабився…

— Здрастуйте, дядьку Михайле.

Лідка зі шкільним броцаком на плечі якраз підлетіла до дверей. Зобразив галантність і притримав перед дівчиною відчинені двері.

— Дякую.

— Нема за що…

— Ще й як є… Не знаю, що ви моїй мамі сказали, але не повірите — жодного слова докору. І взагалі, вся така мила, що навіть напружує.

— Може, вона просто, надто сильно за тебе злякалася? І зрозуміла, що всі щоденні проблеми така дрібниця порівняно з тим, що вона може тебе втратити?

— Гм… — дівчисько задумливо торкнулося кінчика носа. — Я про це не думала.

— А ти подумай. І ще над тим, що це працює обидва боки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 59 60 61 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні червоного місяця, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"