Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Це почалося, як помер його батько. Мисливці принесли тіло Мешко вночі і син все бачив. Після похорону почалися нічні жахи майже щоночі, я вже й не сподівалася що син опанує себе. Все повторяв: це через мене, через мене. Потім сни припинилися, але даремно я раділа. Згодом стало тільки гірше. 

Беата відвернулася від нас на мить, але знайшла в собі сили розказувати далі: 

- Всі потікали з селища не через холод. Тут просто стало неможливо жити. Точніше, спати. Щоночі жахи навідували усіх селян, один гірший за інший. Дуже швидко все зрозуміли через кого ті жахи і вигнали нас з хутора. А домівку спалили. 

- Але…- встряг було я до оповіді, і мене швиденько заткнули.

- А потім вони зрозуміли, що навіть без Чеслава - залишатися в селищі стало неможливо. Ті самі жахи. І всі покинули Мазурки. А ми - повернулися і оселилися у цій садибі. І стали привічати мандрівників, щоб якось вижити. Одна ніч жахів - не так вже й страшно, і зовсім не підозріло. Але на вашу недолю почалася хуртовина й затримала вас. 

- Коли ви зрозуміли, що малий не просто жахи бачить? - спитав брат і жінка не заперечила. Тільки знесилено покачала головою.

- Коли знайшла в сільцях знекровлених тварин. Думала, то вирдоляк шкодить, абощо. А потім побачила те. Істоту.

- Вона вам не зашкодила?

- Вона пила кров і не помітила мене. Після того я намагалася не залишати Чеслава наодинці з людьми, та інколи це не виходило…Запирала його на горищі на ніч, а зранку він був деінде, хоча замок залишався на місці. Що я тільки не пробувала…

Беата витерла очі.

- Я так хотіла вірити що це минеться. Він - все що в мене залишилось. Від чоловіка, від мого власного життя. Я…я не могла скривдити його. 

Родосвіт потер запалені, втомлені очі руками: 

- Але змогли скривдити усіх інших. То були не просто жахи - то ця тварюка нажералася людськими стражданнями. Навіть без пролиття крові він наробив немалого лиха. Добре що загалом ніхто не постраждав. Майже.

- Ви щось знаєте про те?

- Не радійте, Беато. Того що знаю я - замало щоб сказати, що сталося з хлопцем і чи можна його врятувати. 

З червоних від пролитих за ніч сліз очей бризнули два струмочка, але жінка опанувала себе доволі швидко.

- Але…

- Ви праві, буде але. Але це дуже схоже, наче він одержимий дрімотником, духом, що змушує свою жертву насичуватися болем і страхом інших. Нехай він приймає настій з духовника - це, здається працює і тримає те, що в ньому живе, під замком. Та його потрібно відвести до тих, хто знається на такому. Чи ви знаєте Відьомчу гору, що трохи західніше від цього місця?

Жінка відпрянула і осінила себе знаменням Ір’є.

- Там ходить зло, ворожбити! Магіки!

- І вони - саме ті, хто зміг б вам допомогти. Якщо ви дійсно бажаєте сину кращого - відведіть його до них. Скажіть, Lannanoi просив про послугу. 

Беата дивилася на брата широко розплющеними очима і я не міг сказати чого в них більше - надії чи відчаю.