Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

На іншому кінці дроту западає коротка пауза.

— Люба, — зрештою тихо промовляє Аріна, — давай ти побудеш у нас кілька днів? Не думаю, що тобі зараз варто залишатися на самоті.

— Не знаю… — мій голос ще тремтить від сліз.

— Збери речі, — м’яко, але наполегливо каже вона. — Я скажу Матвію, він приїде за тобою. Чуєш?

— Угу… — лише це видавлюю з себе.

Повільно відключаюся й кладу телефон назад на підлогу.

Мені потрібно зібрати речі. Але як зібрати розбите серце?

Через дві години я вже у Аріни та Матвія. Подруга виділила мені гостьову кімнату.

У ній напівтемрява. Тьмяне світло з коридору відкидає м’які тіні на стіни, створюючи атмосферу спокою та безпеки.

Аріна подає мені чашку теплого чаю й сідає поруч. Вона не питає нічого, не змушує говорити. Просто сидить поряд, даючи мені зрозуміти, що я не одна.

Я тримаю чашку в руках, але не п’ю. Дивлюся на темну рідину, і сльози знову набігають на очі.

— Мені ніколи не було так боляче… — тихо зізнаюся.

— Ох, люба… — Аріна ніжно обіймає мене та гладить по волоссю.

Я знову схлипую, не маючи сил стримати сльози.

— Це мине, — шепоче вона. — Ти впораєшся.

Я хочу в це вірити, але поки що не можу. У грудях все ще пульсує порожнеча, і біль здається нестерпним.

І я зараз така вдячна подрузі. За те, що вона поруч. За те, що нічого не питає. За те, що просто підтримує мене, поки я розсипаюся на уламки.