Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"

Він потягнувся до обличчя Персі й тицьнув, йому в очі.

— Ай! — поскаржився хлопець.

— Син Нептуна! — вигукнув Фіней. — Я відчув на тобі запах моря, Персі Джексоне. Бач, я теж син Нептуна.

— Ну... гаразд. — Персі потер очі.

Звісно, доля мала нагородити його цим брудним старим родичем. Він сподівався, що не всі сини Нептуна виростають такими. Отак, спочатку носиш жіночі сумочки, а не встигнеш озирнутися, як уже бігаєш у халаті та рожевих капцях-кроленятах, ганяєш курок бензокосою.

Фіней обернувся до Хейзел.

— А тут... Матінко рідна, запах золота і земних глибин. Хейзел Левек, дочка Плутона. А поруч із тобою — син Марса. Але в тобі відчувається ще щось, Френку Чжане...

— Давнє походження, — буркнув Френк. — Пілоський цар. Бла-бла-бла.

— Періклимен, саме так! Ох, славний же був парубок. Я обожнював аргонавтів!

Френк роззявив рота.

— Стривайте. Пері хто..?

Фіней ошкірився.

— Не хвилюйся. Я знаю про твою родину. Ця історія з твоїм прадідом? Він насправді не знищував табір. Ви тільки подивіться, яка цікава компанія. Ви не зголодніли?

У Френка був такий вигляд, наче його переїхала вантажівка, але Фінея вже турбували інші справи. Він махнув рукою на стіл. На деревах поблизу нещасно вискнули гарпії. Хоч Персі й відчував страшенний голод, думка про те, як він їстиме на очах цих бідних крилатих жіночок, була йому нестерпною...

— Слухайте, я заплутався, — промовив Персі. — Нам потрібна інформація. Нам сказали...

— ...що гарпії відбирають у мене їжу, — закінчив Фіней, — і якщо ви допоможете мені, я допоможу вам.

— Щось таке, — визнав Персі.

Фіней розсміявся.

— Це застарілі відомості. Хіба я схожий на того, хто пропускає прийоми їжі? — Він поплескав себе по череву, яке було розміром з перекачаний баскетбольний м’яч.

— Е-е... ні, — відповів Персі.

Фіней доброзичливо розвів руками. Уся трійця нагнулась, щоб ухилитись від бензокоси.

— Усе змінилось, друзі мої! Коли я отримав дар провидця, багато тисячоліть тому, Юпітер і справді мене прокляв. Він наслав на мене гарпій, щоб ті крали мою їжу. Розумієте, я був ще тим базікою. Розпатякав забагато речей, які боги хотіли тримати в таємниці. — Він повернувся до Хейзел. — Наприклад, що ти повинна бути мертвою. А ти...— Він повернувся до Френка. — Твоє життя залежить від спаленої скіпки.

Персі насупив брови.

— Про що ви говорите?

Хейзел закліпала очима, наче їй дали ляпаса. У Френка був такий вигляд, наче вантажівка повернулась і переїхала його ще раз.

— А ти, — Фіней повернувся до Персі, — що ж, ти зараз навіть не знаєш, хто ти! Я міг би розказати, але... га! Яка з цього забава? А ще в «Мальтійському Соколі»[36] Майлза Арчера застрелила Бріджит Ошонесі. Дарт Вейдер насправді Люків[37] батько. А переможцем наступного фіналу національної футбольної ліги...

— Ми зрозуміли, — буркнув Френк.

Хейзел стиснула свій меч так, ніби їй кортіло ляснути старого рукояткою по голові.

— Отже, ви забагато балакали, і боги вас прокляли. Чому тоді вони вас помилували?

— Та де там, помилували! — Старий здійняв свої волохаті брови, наче казав: «Уявляєте?» — Мені довелось домовитись з аргонавтами. Бачте, їм теж була потрібна інформація. Я сказав, що допоможу, якщо вони вб’ють гарпій. Ну, вони відігнали цих огидних створінь, але Ірида не дозволила їх убивати. Ви тільки подумайте, яке неподобство! А цього разу, коли повелителька повернула мене з того світу...

— Повелителька? — поцікавився Френк.

Фіней лукаво посміхнувся.

— Ну, Гея, хто ж іще. Хто гадаєте відчинив Браму Смерті? Твоя подруга знає, про що я кажу. Хіба Гея не твоя повелителька?

— Вона не... я не...— Хейзел оголила меч.— Гея не моя повелителька!

Фіней здавався приємно здивованим. Якщо він і почув, як вислизнув із піхов меч, то його це анітрохи не стурбувало.

— Гаразд, хочеш вдавати шляхетну і залишатись на слабкій стороні, твоя воля. Але Гея прокидається. Вона переписала закони життя та смерті! Я знову живий і в обмін на свої послуги — пророцтво тут, пророцтво там — здійснилося моє найзаповітніше бажання. Ми помінялися місцями. Я можу їсти все, що побажаю днями і ночами, а гарпії змушені дивитись і страждати від голоду.

Він увімкнув бензокосу, і гарпії на деревах завили.

— Вони прокляті! — промовив старий. — Можуть їсти тільки з мого столу і не можуть залишити Портленд. А оскільки Брама Смерті відчинена, вони навіть померти не можуть. Це прекрасно!

— Прекрасно? — невдоволено промовив Френк. — Вони живі істоти. Чому ви такі жорстокі до них?

— Вони чудовиська! відрізав Фіней. — Жорстокий? Ці демони катували мене цілу вічність!

— Але такими були їхні обов’язки, — ледве стримуючись, вимовив Персі. — Це був наказ Юпітера.

— О, на Юпітера я теж розгніваний, — погодився Фіней. — Настане час і Гея подбає, щоб боги отримали по заслузі. Вони жахливо керували світом. Але поки що я насолоджуюсь життям у Портленді. Ці смертні мене не помічають. Уважають мене скаженим старим, який ганяє голубів.

Хейзел ринула на провидця.

— Ти огидний!— сказала вона Фінею.— Тобі місце на Карних Полях!

— Каже мертва мертвому? — Фіней посміхнувся. — На твоєму місці, дівча, я б не патякав. Це ти все розпочала! Коли б не ти, Алкіоней би не ожив!

Хейзел похитнулась.

— Хейзел? — Очі Френка округлились наче четвертаки. — Що він верзе?

— Га! Незабаром дізнаєшся, Френку Чжане! Тоді й побачимо, чи будеш ти таким люб’язним до своєї подружки. Але ви тут з іншої причини, еге ж? Ви хочете знайти Танатоса. Його тримають у лігві Алкіонея. Я можу сказати, де це. Авжеж можу. Але вам доведеться зробити мені послугу.

— Навіть не мрій, — випалила Хейзел. — Ти служиш ворогу. Ми радше самотужки відправимо тебе назад до Підземного царства.

— Можете спробувати, — посміхнувся Фіней. — Але сумніваюсь, що надовго залишатимусь мертвим. Бачте, Гея показала мені короткий шлях назад.