Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пентаграма 📚 - Українською

Читати книгу - "Пентаграма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пентаграма" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 98
Перейти на сторінку:
вирізати картинку з рукою, збільшити її й дізнатися, помиляється цей паскудник швейцар чи ні. Але це не було потрібно. Гілка яблуні хруснула. У вікнах, що виходять у сад, спалахнуло світло, і голос у бляшанці мовив:

– «Альфа», я «Браво-два». Якщо вірити кредитній картці, цього хлопця звуть Одд Ейнар Ліллебустад.

Отто всією вагою тіла відкинувся на спинку крісла.

– Нічого, хлопці, – сказав Волер. – Він іще може прийти. Так, Харрі?

Паскудник Харрі не відповів. Мовчання перервав писк його телефону.

Маріус Веланн дивився на два чисті аркуші паперу, які він дістав із конверта.

– Найближчі родичі? – запитав незнайомець.

У горлі став клубок, Маріус хотів відповісти, але голос не слухався.

– Я не вбиватиму тебе, – запевнив кур’єр, – якщо робитимеш, як я скажу.

– Мама і тато, – прошепотів Маріус. Це прозвучало, як безнадійний сигнал про допомогу.

Незнайомець попросив його написати на конверті їхні імена й адресу. Імена. Такі знайомі. І Бьо-фіорд. Закінчивши, Маріус побачив, що літери вийшли нерівні, тремтячі.

Велокур’єр почав диктувати листа. Маріус безвільно водив ручкою по паперу.

– «Привіт! Чудова новина! Я від’їжджаю в Марокко з Георгом, марокканським студентом, із яким подружився в Осло. Житимемо у його батьків у гірському містечку під назвою Хассане. Мене не буде чотири тижні. З мобільним зв’язком там, схоже, проблематично, спробую написати, хоча Георг каже, що з поштою – теж так собі. Але обов’язково зв’яжуся з вами поворітьма. Удачі…» Підпис?

– Маріус, – сказав Маріус.

– Пиши «Маріус».

Незнайомець попросив його покласти листа в конверт, а конверт у рюкзак.

– На другому листі напиши тільки: «Повернуся через чотири тижні». Дата і «Маріус». Ось так, дякую.

Маріус сидів у кріслі, опустивши голову. Незнайомець стояв просто за спиною. Подув вітру торкнув фіранку. Істерично свистіли птахи. Незнайомець подався вперед і зачинив вікно. Тепер у кімнаті чулася приглушена мелодія з аудіоцентру на книжковій полиці.

– Що за річ? – запитав він.

– «Like a blister in the sun», – відповів Маріус. Її він поставив на повтор. Вона йому подобалась, і він написав би найкращий відгук. З теплою іронією.

– Я чув її раніше, – сказав незнайомець і, відшукавши потрібну кнопку, збільшив гучність. – Ось тільки не пам’ятаю, де.

Маріус підвів голову і подивився з вікна на літо, що принишкло, на зелений газон і берізку, що немов махала йому на прощання. У віконному віддзеркаленні він побачив, як незнайомець піднімає пістолет і наводить на його потилицю.

«Let me go wild!» – вищали маленькі колонки.

Незнайомець знову опустив пістолет:

– Вибач. Забув зняти із запобіжника. Ось так.

«Like a blister in the sun!»

Маріус заплющився. Ширлі. Він думав про неї. Де вона зараз?

– Згадав, – сказав незнайомець. – У Празі. Здається, група називається «Вайолент Фемз»? Моя кохана взяла мене з собою на концерт. Вони не занадто добре грають, як ти думаєш?

Маріус уже розкрив рот, аби відповісти, але у цей момент пістолет сухо кашлянув, і ніхто так і не дізнався про його думку.

Отто дивився на екрани. За його спиною Фалькейд своєю розбійницькою мовою розмовляв із «Браво-два». Паскудник Харрі дістав мобільний телефон. Говорив коротко і мало. Напевно подзвонила страшненька дама, що знемагає без чоловічої любові, подумав Отто і нагострив вуха.

Волер узагалі нічого не говорив, сидів, гриз кулак і дивився, як відводять Одда Ейнара Ліллебустада. Без наручників. Без усяких підозр. Без сенсацій.

Отто теж дивився на екрани, тому що у нього виникло відчуття, ніби він сидить біля атомного реактора. Зовні не ясно нічого, але всередині кипить таке, з чим не хочеться вступати в тісний контакт нізащо у світі. І він уважно дивився.

Фалькейд сказав:

– Кінець зв’язку, – і відклав свою говорилку вбік.

Паскудник Харрі продовжував односкладово відповідати у слухавку.

– Він не з’явиться, – оголосив Волер, дивлячись на зображення знову спорожнілих коридорів і сходів.

– Говорити про це ще рано, – відповів Фалькейд.

Волер повільно похитав головою:

– Він знає, що ми тут. Я відчуваю. Сидить де-небудь і сміється над нами.

«На дереві в саду», – подумав Отто.

Волер підвівся:

– Пора збиратися, хлопці. Теорія про пентаграму не підтвердилася. Завтра починаємо з нуля.

– Підтвердилася.

Троє обернулися до паскудника Харрі. Той уже закінчив розмову і поклав мобільний телефон у кишеню.

– Його звуть Свен Сівертсен, – вів далі той. – Норвезький підданий, мешкає в Празі, народився в Осло тисяча дев’ятсот сорок шостого року, але наша колега Беата Льонн каже, що на вигляд він набагато молодший. Своїй матері він подарував такий самий діамант, як і ті, що ми знаходили на жертвах. Мати стверджує, що у відомі нам дати він був у Осло і відвідував її. У віллі Валле.

Отто помітив, як обличчя Волера застигло і зблідло.

– Значить, мати, – майже прошепотів Волер. – У будинку, на який вказував останній промінь зірки?

– Так, – сказав Харрі. – Вона чекає його сьогодні ввечері. На Швейгордс-гате вже їде машина з підкріпленням, а моя стоїть на вулиці тут неподалік.

Він підвівся з крісла. Волер потер підборіддя.

– Перегрупуємося, – сказав Фалькейд і схопив рацію.

– Стоп! – вигукнув Волер. – Без моєї команди нічого не робити.

Інші подивилися на нього в очікуванні. Волер заплющив очі. Минуло дві секунди, і він розплющив їх.

– Зупини машину з підкріпленням, Харрі, – наказовим тоном мовив Волер. – Я хочу, щоб жодної поліцейської машини на кілометр не було від того будинку. Якщо він учує хоч щонайменшу небезпеку, ми програли. Мені дещо відомо про цих контрабандистів. Вони завжди – завжди! – готують собі шляхи відступу. Варто одного дня їх упустити, і більше вони не покажуться. Фалькейд, зі своїми хлопцями залишаєшся тут про всяк випадок.

– Але ти ж сам сказав, що він не…

– Роби, як я говорю. Може, це наш єдиний шанс. Оскільки я відповідаю за справу власною головою, хотілося б тримати руку на пульсі. Харрі, переймаєш на себе командування. Добре?

Отто побачив, як паскудник Харрі відсутнім поглядом подивився на Волера.

– Добре? – повторив той.

– Просто чудово, – відповів паскудник.

Розділ 28

Субота. Імітатор

Олауг Сівертсен розширеними від переляку очима дивилась, як Беата перевіряє, чи всі кулі в револьвері на місці.

– Мій Свен? Господи, зрозумійте ж, це помилка! Свен і мухи не образить.

Беата клацнула револьвером і відійшла до кухонного вікна, звідки відкривався вид на парковку на Швейгордс-гате.

– Сподіватимемось. Але щоб це з’ясувати, треба його спочатку заарештувати.

Серце Беати прискорено билося, втому як рукою зняло. Замість неї зараз відчувалися легкість і передчуття чогось особливого – наче вона прийняла допінг. Цей старий табельний револьвер належав ще її батькові. Одного дня вона почула, як він сказав товаришеві, що

1 ... 59 60 61 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пентаграма"